Дорога на автобусі до аеропорту була трохи сумною... Наче прощався з Ірландією.
В аеропорту спочатку не міг зрозуміти, куди мені треба. Для деяких авіаліній пасажири повинні були самі роздруковувати собі квитки, а для деяких звичайна реєстрація. Довелося запитувати працівників аеропорту, вони пояснили, що мені варто зразу йти на стійку реєстрації.
Реєстрація пройшла без проблем, а от перевірка безпеки... Стояв же ж і про себе посміювався над тим, як люди забувають викласти щось з кишень або сумок, а коли дійшла черга до мене... і дріб'язок в кишені залишив і читалку з фотоапаратом в рюкзаку. Довелося проходити перевірку повторно. Тоді я згадував доволі посередню перевірку безпеки в аеропорту Шарля де Голя.
Як мені здалося, Duty Free доволі маленький, але це враження могло з'явитися через значну кількість людей, здавалося, що тісно. Магазини стандартні: сувеніри Carrolls, солодощі, випивка, предмети розкоші... про парфумерію не пам'ятаю. У Carrolls ціни трохи менші ніж у місті, але вибір значно менший. Більше в дублінському Duty Free нічого не запам'ятав.
Підходячи до свого гейту почав шукати, де можна підзарядити свої ґаджети - в Duty Free розетки не працювали. Нарешті, знайшов, хоча мені здалося, що то було для службового користування.
Почав читати книжку, і краєм ока помітив знайомі кольори - на інвалідному візку хтось сидів, і мені здалося, що таку куртку я останні тижні часто бачив. Настя! В інвалідному візку?!?! Залишив рюкзак з зарядкою та підійшов перевірити. Так! Настя! :)
Виявилося, що результатом падіння з велосипеду, швидше за все, крім роздертої шкіри було ще й забиття. Вона сама дивувалася, як вона змогла сама пройти на вечірку. Але коли вона приїхала до Дубліна та дісталася до свого житла, біль був на стільки сильний, що вона була не в змозі ходити. То ж два дні у Дубліні вона нікуди не виходила, а хазяї житла опікали її як тільки могли. Вона трохи сумувала за цим, але як вона сказала, поїздка була настільки класною і такою суперовою, що те падіння вона сприймала як плату за задоволення. Коли ж вона зайшла до приміщення аеропорту і її побачили співробітники аеропорту... шкутильгаючу, з перемотаною ногою, то зразу посадили на візок і катали по аеропорту. В Москві по неї повинен був приїхати її молодий чоловік (ага, для мене це було несподіванкою - МЧ відпустив свою дівчину в її першу поїздку подібного плану, хто зна куди, одну???).
Я в двох словах розповів про свої пригоди. Ми ще посиділи потеревенили і невдовзі почалася посадка. Сиділи ми не разом, до того ж її пересадили у перший клас щоб було зручніше.
Ну і звичні вже зліт та посадка. Мені здається, що з часом політ буде сприйматися на стільки буденно як і... поїздка в метро.. ;) Вже те очікування чогось незвичайного зникає.
В аеропорту Схіпгол Настю вже чекало "таксі". З літака для Насті запросили службу для супроводу людей з обмеженими можливостями. Справа в тому, що окрім ноги (знову згадується мульфільм: "Мне домой, а у меня нога..." у Насті пересадка була чи то впродовж 30 хвилин, чи то 45 хвилин. Як на мене, це досить ризиковано у незнайомому аеропорту і це могло бути проблемою. Водій, коли побачила, що ми з Настею знайомі запропонувала проїхати разом з ними на Caddy, я був не проти, адже часу в мене було повно. Caddy - це не Volkswagen Caddy, а машинки, схожі на голф-карти такі ж маленькі та маневрені.
Завдяки службі супроводу, ми встигли до гейту вчасно. Знову прощання і Настю відвозять у літак.
Я ж почав досліджувати аеропорт. Він мені сподобався значно більше за аеропорт Шарля де Голя - тут було якось все разом.
 |
| Johnnie Walker |
Але знову ж таки, Duty Free не виправдав моїх сподівань. Хоча, може у мене досить специфічні сподівання. Мені сподобався Duty Free в аеропорту Вантаа (Гельсінки), бо там було дуже багато місцевих товарів, які можна було купувати у якості сувенірів: одяг, прикраси, не продовольчі товари і т.і. В аеропорту Схіпгол асортимент не сильно відрізнявся від київського або дублінського Duty Free. Звісно, локальні сувеніри та цукерки були, але локальне на цьому і закінчується. А так... однакові в усіх Duty Free парфуми, алкоголь, прикраси, аксесуари і ще ґаджети... Тобто вдалого шопінгу не вийшло.
З наближенням ночі я почав готуватися до ночівлі. Перед готуванням знайшов свій термінал та гейт, біля якого вже стояв літак МАУ.
Біля гейту до мене звернувся якийсь чоловік. Я не зразу зрозумів, що він звертається до мене, але він був досить настирливим. Запитав, чи лечу я до Києва. А потім попросив гроші, бо йому конче треба щось купити в Duty Free, а грошей не має. Обіцяв, що поверне гроші по прибуттю у Київ в аеропорту, де його буде зустрічати дружина. Мені ця історія здалася якоюсь фантастичною, як мінімум тому, що на той час майже всі (або всі) магазини були зачиненими, а посадка приблизно о п'ятій ранку, коли все ще зачинено. То ж я йому не "допоміг". Так от... у літаку до Києва він не летів. Звісно, може він побоявся без подарунка летіти, але я сумніваюся. То ж будьте обережні!
Ніч пройшла тихо.. Шукаючи краще місце для сну, зупинився на... чомусь схожому на розкладушки, які стояли біля вікон, відкриваючи чудовий краєвид на аеропорт разом з злітно-посадковою смугою.
Коли почалася посадка, я зрозумів, чому у нас дорогі авіаквитки. Назад ми летіли, здається в літаку Embraer. Це маленький літачок з чотирма місцями в ряд. І він був заповнений десь на половину або на 2/3. Тобто я платив і за себе, і за те порожнє місце поряд.
У Києві, посадка, паспортний контроль, багаж, SkyBus і....на роботу!