Наша оселя була двоповерховим будинком. Перший поверх - був у минулому, як мені здається, частиною пожежної частини. Мені так здалося через велику кількість різноманітних труб в середині будівлі, частина приміщень мала вихід назовні через ворота, а навпроти нашого будинку знаходилася справжня пожежна частина. На другому поверсі нашого будинку були звичайні квартири, в яких жили люди, які не мали ніякого відношення до нашого проекту. Нашим був перший поверх.
Що ми отримали? 4 кімнати, облаштовану кухню/їдальню, два туалети і 2 душа. 1 прохідну кімнату зайняли "представники Німеччини", другу прохідну зайняли дівчата, ну я вже те, що залишилося. При чому я думав, що по аналогії з Ірландією буде такий собі поділ на дівчачі та хлопчачі кімнати, але був мікс (якихось складнощів не виникало).
Пральної машини в будинку немає. Нам зголосилися допомогти сусіди зверху. Звісно велика дяка їм за це... але маленький нюанс... вони аж занадто палять. Одяг доводилося провітрювати після прання.
Home, sweet home... За воротами "дівчача" кімната.
Впродовж дня почали підтягуватися інші учасники проекту. Треба сказати, що я приблизно знав, хто буде в проекті. Німці надіслали листа-запрошення і там був перелік e-mail. То ж я знав про себе і львів'янку, повинна була бути одна росіянка, дві дівчини з Сербії, звичайно ж німці і було декілька людей, e-mail яких мали іспанські мотиви. Але відсутність львів'янки дала зрозуміти, що той список доволі приблизний.
То ж ще раз, щоб зібрати усіх до купи:
Джасмін/Ясмін (просила себе називати Міні, так її всі і називали) та Малте - вони були німцями, але не місцевими. Міні - чимось мені нагадувала Лору з проекту в Ірландії, така ж емоційна та енергійна білявка. Малте - майстер 1000 і однієї забавки. Проводив майстер класи по чому завгодно: ходіння по мотузці, орігамі і т.і.
Міліса та Софія - подружки і поза проектом, це для мене був приклад, що можна подати заявки на один проект вдвох. Хоча з точки зору практики англійської це не дуже добре, бо спілкування автоматично переходить на рідну мову. Для мене то було продовження дослідження слов'янських мов :) яке періодично додавало гумору...
Росіянка Юля з-під Уралу. Я, коли її вперше побачив, подумав: "місцева дитина цікавиться, що коїться в будинку?"... Дитина. Зовні... ну років 14 максимум.... і не зовні також. Вік пошуку і намагання спробувати все! Іноді було таке враження, що вона вперше залишилася без нагляду :)
Нік. Хлопець з Швейцарії. Людина трохи не від цього світу. Міг просто вийти на вулицю і посеред вулиці почати займатися йогою, або медитацією... Дуже переймався захистом довкілля. Любив стару музику і часто перевіряв, чи знаю я виконавця з його плейліста... наївний..
Трохи згодом приїхав Матео. Звідки він? Важко сказати. Спочатку він позиціонував себе як албанець, але після двох тижнів вже як албанець-італієць. Був у багатьох таборах у Європі і в Німеччині зокрема. Мав знайомих у Тюбінгені, тому декілька раз ночував у місті після гульок.
І на останок "іспанські мотиви" :) Я залишив на останок, але це не через меншовартість. Не знаю як розповісти, щоб Ви осягнули всю неосяжність шокового стану... Хлопець і дівчина з МЕКСИКИ!!!... при тому не пара, зустрілися вони тільки в аеропорту. Хав'єр (просив звертатися до нього Хаві) та Діана. З "Діаною" все складно... Вона просила, щоб її називали Паті, але були люди, які називали її повним іменем з 4-х імен... оскільки це було часто, то я і досі пам'ятаю: Діана Патрісія Альварадо Мартінес! І це так... "Діана Патрісія Альварадо Мартінес, передай, будь-ласка сіль..." Ці двоє дуже сильно вплинули на весь проект. Напевне тому, що вони дуже відрізняються від усіх інших. Все почалося з привітання, коли вони тільки зайшли. Ми з Малте потиснули Хаві руку.... на що він сказав, що йому якось незручно/ніяково/.... У них вітаються по іншому... і от з цього моменту почалися обіймашки при будь-якій нагоді. Не можу сказати, щоб мене це дратувало, але мені для обіймів треба якісь значущі події і емоції. То ж, зазвичай я був поза тотальним обніманням. Але це тільки один момент. Культури суттєво відрізняються і ця різниця кидається у вічі. Вона не гарна чи погана, вона просто є. То ж ці двоє додали гостренького у проект :)
Того ж дня відбулося перше обговорення. Хоча швидше не "обговорення", а розповідь і пояснення, що до чого, правила та обмеження, наші узагальнені плани на наступні два тижні і т.і.
Тоді ж представники Німеччини і звернули увагу, що вони позиціонують себе як координатори проекту, а не тім-лідери. Тобто Міні та Малте 100% відповідали за гроші, за зв'язки з представниками місцевої влади та за те, що стосується роботи... і напевне все.
Розклад дня у нас повинен був бути приблизно таким: сніданок приблизно о 8-ій годині, о 10 нас забирають на роботу, о 13 годині обід і о 16 робочий день закінчується і ми повертаємося. По поверненню легкий перекус і потім вечеря. :)
Звісно чергування. Чергують по дві людини впродовж дня. Чергові відповідальні за їжу та прибирання. Про їжу ще буде багато, згадаю про прибирання. Його було дуже мало. По-перше, я не сказав, але я був здивований, як тільки прийшов. Взуття треба було залишать на вулиці, а в будинку ходити в іншому взутті, або босяка. По-друге, кожен прибирав за собою. Туалети/душові, принаймні у хлопців, були чистими весь час. Координатори навіть звертали увагу, що чергові не прибирають, але банально не було потреби. То ж, головним обов'язком чергових було приготування їжі. Я на цьому, більш ґрунтовно, зупинюся пізніше.
Обговорення також включало в себе питання стосовного того, які у кого очікування та побоювання щодо проекту. Тут треба пояснити - Міні була фанаткою всіляких листочків, малюночків, щось написати, переписати і т.і. То ж іноді у мене було таке враження, що у нас садочок/молодша школа, не можу сказати, щоб це дратувало, але така особливість. Так от, свої очікування і побоювання треба було написати на папері, щоб через певний час порівняти з результатом. Дещо з очікувань і побоювань від членів групи: захворіти, загубитися, незнання німецької мови, острах щодо приготування їжі. Моїм страхом було - приготування їжі, а очікуванням/сподівання - відсутність конфліктів в середині групи...
Тоді ж було започатковано дві "long term" гри, тобто гри, фактично, на весь строк проекту. Одна з них - "секретний друг", а інша - "поштовий" зв'язок. Секретний друг - випадковим чином кожен отримував собі "друга", якому міг/повинен був робити якісь приємності/допомагати якось, залишаючись при цьому інкогніто. "Поштовий" зв'язок - кожен отримав звичайний поштовий конверт, розмальовував персоналізував його і цей конверт ставав його "поштовою скринькою". Всі конверти висіли в одному місці і були доступні для всіх, "листами" були паперові клаптики паперу з якимись повідомленнями, могли бути "атачі" у вигляді цукерок і т.і. Не можу похизуватися, що мені ці ігри припали до душі і я отримував від них якесь задоволення. Хоча іншим вони були до вподоби, принаймні, так виглядало зовні.
На наступний день планувалася прогулянка околицями, для того щоб зрозуміти, де ми і що є поряд. Також до нас повинен був приїхати один з працівників, з яким ми повинні були працювати і мер Хіршау, щоб познайомитися з нами і розповісти своє бачення проекту.
Про зручності. Приміщення не дуже пристосовано для тривалого життя. Воно швидше для комфортного перебування впродовж робочого дня. То ж одяг зазвичай лежав/висів всюди - рюкзаки/ручки дверей/розкладушки/лавки/стільці/труби. Як я вже писав, для спання планувалося використовувати розкладушки. Вони були аналогічні тим, які під час Другої Світової використовувалися американцями (фото на Wikipedia у розібраному і зібраному станах). Білизна не передбачалася і саме тому в описі згадувалася потреба у спальниках. Додатково надавалися теплі ковдри.
Ось так і закінчився перший день у волонтерському таборі... Хоча... чому закінчився?... А ніч?? Як з'ясувалося у моїй кімнаті оселився хропун. Та ще й який! Цілі арії "співав". Невдахами виявилися я та Нік. Нік штрикав "співака", але тривалого ефекту це не мало. Вдалося заснути не зразу, але втома далася в знаки і сон переміг органи слуху.
Знову ж таки, як і у більшості розповідей, у мене не вийде розповідати хронологічно, день за днем. Адже робочі дні були більш-менш схожими між собою, то ж я буду розповідати про якісь сфери проекту, іноді вони будуть прив'язані до конкретних днів, а іноді не будуть.
Другий день. У мене є погана звичка (одна з...) і мені здається, що у цьому проекті я почав від неї відкараскуватися. Поза рідним ліжком я прокидаюся рано... і боюся вставати, щоб нікого не збудити і так триває впродовж декількох годин... Так було і цього разу, принаймні спочатку. Але поступово почав підніматися та тихенько виходити до їдальні і там щось робити.
Всі прокидалися дуже повільно і важко. У мене попередня була ніч в дорозі без повноцінного сну, та і у багатьох. Мексиканці, як розповіли про свої пригоди, то у всіх волосся дибки ставало.
Літак злітав як раз тоді, коли у Мехіко почався землетрус!! Летіли вони: Мехіко → Лондон → Дублін → Штутгарт!!!! Чому такий маршрут?!?!?!? Вони пояснити не змогли. До речі, Хаві розповів, що назад він летить приблизно так само: Штутгарт → Лондон → Мілан → Мехіко. До того ж назад вони летіли окремо. Але це не все. Останню ніч вони провели у Дубліні, спали по черзі на валізах. І... вишенька на торт... якась з авіакомпаній загубила валізи Паті. То ж... їм треба було добре відпочити.
Але все ж таки поступово всі попрокидалися, привели себе до ладу. Відбулася зустріч з Міхі, працівником, з яким ми повинні були працювати і який, фактично, відповідав за нас. Майже одночасно з Міхі до нас у гості "напознайомитися" завітав і мер Хіршау. Звичайний дядько на велосипеді. Відбулося знайомство, вони пояснили нам дуже коротко умови роботи. Міхі дуже цікавила наявність в усіх міцного взуття з гарним протектором, в якому безпечно буде працювати на крутих/слизьких схилах. Таке взуття було не у всіх, то ж він записав, що кому треба. Крім того, він взявся вирішувати питання повернення багажу Паті. Ми повідомили про свої плани на сьогодні і підтвердили, що завтра о 10-й ранку ми будемо готові до роботи.
|
|
Краєвид пагорбів з долини
|
Краєвид долини з пагорбів
|
Після обіду ми пішли гуляти по Хіршау, розглядаючи все навкруги. Гідами були Малте та Міні, оскільки вони знають Хіршау більше нас на день. Вони показали нам, де магазини, пошта, місцева церква, місця, де ми будемо працювати, школа з спортивними майданчиками, прогулялися до озера. Стосовно озера, в infosheet була згадка про можливість купатися в озері, але озеро знаходиться прямісінько біля бетонного заводу Beton Kemmler GmbH і, хоч самі німці позначили на озері пляж, впродовж всього проекту ніхто з нас не наважився там купатися. Дорогою проходили повз невеличкі поля, на яких росла силосна кукурудза. Крім того показали, де є місце безпарольного WiFi :) Це було кафе Café Bäcker Mayer, в якому ми купували хліб, воно було біля автобусної зупинки, якою ми постійно користувалися. Після цього періодично по-одному, по-двоє "ходили в Internet".
Для мене цікавим був маленький магазин der LiLA Laden. Це книжковий магазин, але у ньому продається також канцелярія та купа сувенірної продукції. Саме там я звернув увагу на книгу Джеймі Олівер - Обід за 15 хвилин. Адже така книга повинна бути у кожному волонтерському таборі!!! :) Не піар Джеймі Олівера... Піар можливості приготувати їжу за 15 хвилин :)
День не був насичений на пригоди, то ж фактично можна переходити до вечері та спання... Але.. Оскільки я вже зачепив Джеймі (схоже все ж таки піар %)) Розкажу про їжу, а то аж занадто намагаюся про неї не згадувати.
Їжа. Перше, з чого починається розповідь - яблука. В перший же день біля входу, де у нас зберігалися овочі і фрукти, я побачив старе валійське прислів'я: "An apple a day keeps the doctor away" ~ "Яблуко в день зменшує потребу в лікарях". Яблуко з таким же написом я отримав від свого "секретного" друга і воно стало мені в нагоді, але про це пізніше. Друге, що вже продовжує тему їжі - овочевий суп з гарбузом, який приготували Малте та Міні.
З їжею було не все так просто.. як, наприклад, в Ірландії. Я нагадаю, що в Ірландії у нас була одна людина вегетаріанцем, тім-лідер Ксюша. І вона, фактично, харчувалася окремо. Звісно, вона долучалася до всіх, якщо страви не суперечили її вегетаріанській релігії. Так от... в Німеччині склалася така ситуація, що вегетаріанців і не вегетаріанців було приблизно 50/50. І, оскільки до 50% вегетаріанців входили і тім-координатори, м'ясо було за замовчуванням виключено з списків покупок і було відсутнім у нашому раціоні. Суп з гарбузом... в даному випадку гарбуз був замінником (?) м'яса. Це було б смішно, якби не було так сумно, коли підходить до мене Юля і каже пошепки, що вони вдвох/втрьох/... йдуть їсти М'ЯСО!
В кінці кінців це призвело... ну не те, що до конфлікту, але до потреби обговорити ситуацію з харчуванням і ввести м'ясо в раціон. Адже в описі табору згадки про вегетаріанство не було. Але обговорення були гарячими. На тому обговоренні я сказав, що не бачу проблем з м'ясними стравами (ну крім того, що його треба купити). Якщо чергові здатні/встигнуть приготувати і вегетаріанські, і м'ясні страви, то в чому проблема?
Після обговорень в меню з'явилися м'ясні страви. Хоча "м'ясні страви" - то перебільшення. Просто почали купувати трохи ковбаси, яку використовували на бутерброди. Особисто я не сприймав відсутність м'ясних страв як велику проблему (принаймні в той проміжок часу), так само як і ковбасу не сприймав як м'ясну страву. Як мінімум тому, що вона була так тоненько порізана, що під час їжі не відчувалась консистенція м'яса.
Як я вже загадував раніше, була потреба розбитися на пари і поділити між собою дні чергування. Пари створилися, але чомусь вирішли створювати пари випадковим чином за допомогою папірців, тому пари cтворилися не так, як дехто планував, я вже не знаю, чи то "на щастя" чи "на невдачу". Я попав у пару з Меліцею. На другий тиждень був у парі з Юлею. Чергових відпускали десь о 15:00 "додому", щоб вони починали готувати їжу.
Чесно, всі страви, які готувалися - не пам'ятаю. З того, що пам'ятаю:
- Матео спеціалізувався на середньоземноморській кухні;
- 16 вересня було свято - День незалежності Мексики, то ж були мексиканські страви, лайм, текіла та "¡Viva México!!!!!!";
- Коли готували Хаві та Паті всі по сто разів перепитували: "Чи не сильно гостра страва?" Але вони до нас відносилися поблажливо.
- Хаві та Паті приготували цікавий пиріг, треба буде якось спробувати приготувати. На деку суцільним шаром викладається якесь галетне печиво, на кшталт Марії, (але прямокутне, бо треба, щоб воно добре примикало одне до одного) і заливається згущеним молоком (як я зрозумів у Мексиці, воно називається "дегідроване молоко") і так в декілька шарів навхрест. Густина контролюється додаванням звичайного молока. Ідея в тому, аби молоко просякло всі печенюжки і створився один суцільний корж;
- Міліца та Софія готували шоколадні млинці, олів'є, яке в Сербії називається "русский салат" (чи то ми з Міліцею готували?), та щось схоже на фарширований перець;
- Юля весь час пропонувала/наполягала на тому, аби ми зварили борщ... а для вегетаріанців ми м'ясо дістанемо наприкінці :);
- Вона ж насмажила млинців (вже без какао). З згущеним молоком/варенням/медом - те, що треба!... Я в цій страві тільки міксером підробляв (скрутив дві виделки між собою, щоб вийшло щось схоже на венчик );
- Я готував супи. Першого разу грибний, а другого разу пісний із зажаркою. Справа в тому, що всі страви, які готувалися (окрім супу в перший день) були достатньо важкими для шлунку і відсутність рідких страв навіть виносилося на обговорення (не мною);
- Готував ще дируни. Тут я би навіть хотів би, щоб вони не сподобалися... я б відвів душу :) Але...;
- Гречка... Приготував вже наприкінці. Юля раділа їй як дитина. Їли її.... здається троє, а так майже всю викинув у смітник. Але це очікувана реакція;
- Малте виявився завзятим поціновувачем насіння. Коли німці приїхали ще до початку проекту, серед усього іншого, вони зробили запаси харчів на перші дні. Серед цих запасів виявилося смажене чищене соняшникове насіння. Але зі слів Малте, не чищене краще :) Ніхто більше не оцінив цей наркотик.
Взагалі щодо їжі - її було реально ЗАБАГАТО! У нас і прийомів їжі було забагато: сніданок, обід о 13:00, обід (бо реально то був ще один обід) о 16:00 і вечеря, і кожен з них був аж занадто насиченим. Це ж я мовчу про купу снеків (горішки/чіпси), цукерки, печиво, фрукти (яблука/банани)... Дуже багато їжі викидалося. :(
В тому числі через це, мої побоювання щодо готування їжі виявилися марними... Не тому, що я геніально готую. Просто навіть якщо я/хтось приготує щось відверто неїстівне, всі скуштують по 0,00001 грама і скажуть, що дуже смачно, так тримати!... А самі відкриють горішки, візьмуть банан, зроблять бутерброди, мюслі з молоком, Nutella і т.і. Так було у мене з дуже складною стравою... омлет з грибами... Вперше готував, ну і перший омлет грудкою. Всім ТААААК "сподобався", що я той омлет їв ще пару днів. Але головне - голодних не було.
Продукти. Здебільшого є все те, до чого ми звикли. Навіть мексиканські друзі знаходили свою улюблені перці-халапеньйо (хоча скаржилися на табаско). Є, так звані, "польські" магазини, де можна знайти... скажімо так східнослов'янські продукти як от, наприклад, консервацію (огірки для олів'є). З досвіду Ірландії я вже знав, що йогурт без наповнювачів - за смаком звична нам сметана.
Звісно є і відмінності. Смажить Юля млинці і каже, що закінчилася олія, треба щось робити, бо нема на чому смажити - є тільки оливкова. Я запитую, чи знає вона, на які олії вона смажить зараз? Я показую їй пусту пляшку з-під олії... А там намальовано або будяк... або розторопша... або щось схоже на них. Я от і досі не збагну, на чому ми смажили їжу?
Сюди ж, напевне, можна віднести дуже малий вибір/відсутність чаїв... я кажу про чорний чай. У Німеччині це більше фруктово-трав'яні чаї. То ж бажано взяти з собою, якщо Ви віддаєте перевагу саме чорному чаю.
Які висновки і поради щодо їжі, в першу чергу, для себе на майбутнє?
- Гречка, як елемент знайомства з Україною і з усім пост-радянським простором - ОК. Але варто брати максимум 0,5кг.
- Набори спецій або бульйоні кубики - mast have. Вони дозволять зробити страву саме такою, як Ви плануєте і дозволять зменшити час приготування їжі.
- Бажано приблизно знати "своє" меню, або декілька страв, які Ви знаєте і зможете приготувати з невеликою варіацією інгредієнтів. Особливо з точки зору ймовірної вегетаріанської більшості.
- Для обідів бажано мати судок. Так зручніше брати їжу "на винос".
- Своє солоденьке ніколи зайвим не буде. Варення, джеми можуть підійти і для демонстрації локальної національної кухні і вони не пропадуть 100%. Меліца так привезла сливове варення, закрите власноруч - ням ням...
- Буду намагатися вплинути на всіх у майбутніх таборах, щоб не робити стільки прийомів їжа і таких насичених. Як на мене, ідеально було в Ірландії: зранку (за бажанням) тости, яєчня/омлет, мюслі, молоко, кава, фрукти, вівсянка. Якщо хтось звик їсти більше зранку, то я на 100% впевнений, що з вечора залишиться купа їжі. Приготування обідів з розрахунку на себе + снеки/фрукти. Після роботи легкий перекус (снеки/фрукти) і вечеря. При чому чергові готуюсь саме вечерю, а не перекуси. У нас виходило, що чергові зранку готують повноцінний сніданок, приходять раніше і готують "перекус", всі прийшли, поїли і чергові зразу починають готувати вечерю... Останній прийом їжі у нас був десь о 19:00 - 20:00.
Не їжа, але десь поряд. Супермаркету поряд немає. У супермаркет їхали машиною одного з місцевих співробітників. Для цього заздалегідь писали список того, що треба купувати. Але бананів завжди не вистачало :) Це тенденція особливо далася в знаки після того, як хтось (не я) спробував їсти банан з Nutella і поділився "рецептом". :)
Сміття. Тут були деякі... нюанси. Нас з самого початку попередили, що сміття треба сортувати на три категорії: біо, папір і власне сміття (звісно, скло окремо), попередили, що до сортування треба підходити серйозно. Але ми все одно отримували зауваження... точніше, щоб стало зрозуміліше, зауваження отримував Малте (чи то від комунальників, чи то від адміністрації Хіршау), а потім доводив це до нас. Більшість паперових пакетів для тривалого зберігання молока/соків - належать до сміття, а не до паперу, оскільки паперовий пакет має оболонку з алюмінієвою фольгою.
І ще стосовно сміття. Сміття відносилося у смітник біля будинку Міхі. Так от сміттєві баки зачинялися на ключ!!! Міхі відкривав їх, викидав сміття і закривав після себе.
Робота. Нарешті.... :) А то враження, що їхав їсти, а не працювати :) Ми працювали на території, яка мала природоохоронний статус та називалася Hirschauer Berg. Це був схил пагорбу, який спускається до Харшау. З нами працювало троє місцевих профі: вже згаданий Міхі, Йоргі (Jörg Maurer) та Іді. Робота полягала у наступному: на схилі, за допомогою тримера та мінітрактора-косарки, місцевими профі косилося все що можна було скосити, таким чином вони готували для нас певні ділянки. Далі наступала наша черга і ми граблями згрібали траву або зразу до дороги, щоб завантажити на причіп, або по ходу спуску робили купи трави на тенті, який вже спускали до дороги. Коли набиралася велика купа - підганяли авто з причіпом, вантажили траву вилами на нього і їхали з пагорба вниз на поля. Для нас було зручніше, щоб трава була скошена за день чи два і трохи підсохла - так вона значно легша. Внизу розвантажували траву і їхали назад. Так само прибирали і вивозили сухі дерева.
Місцеві профі ще укріплювали схили, створюючи тераси з каміння. Але це було без нас. Ми бачили тільки кінцеві та проміжні результати їх роботи.
 |
Так, тепер більш детально щодо роботи. Стосовно умов. У перший же день ми відвезли нагору невеликий причіп у якому зберігалися розбірні лавки зі столами, які використовувалися під час обідів, воду, тенти (один з яких використовувався для захисту від дощу).
Схили, дійсно, були дуже крутими. Спочатку провели "навчання" з техніки безпеки. Всі з гори повинні були спускатися однією лінією. Ніхто не повинен був працювати нижче інших. Якщо хтось побачить, що схилом котиться камінець або будь-що - треба було голосно попереджати всіх: "Stone!" У випадку, коли по дорозі їхало авто або хтось йшов, усі роботи зупинялися. Одного разу камінець все ж таки поцілив у наше же авто, яке стояло на дорозі, на щастя, він не завдав якоїсь шкоди.
|
|
© Malte Загрібаємо
|
© Malte І зносимо
|
Повертаючись до взуття з добрим протектором і таким, що фіксує гомілку - воно вкрай необхідне. Так Матео був без такого взуття і йому видали... чоботи... трохи схожі за суттю і за зовнішнім виглядом на кирзові чоботи початку минулого сторіччя. Чоботи були настільки дубовими, що ввечері через біль в ногах Матео був не певен, що зможе продовжувати працювати. Але минулося, а через деякий час знайшли і більш комфортне взуття. Люди, які планують їхати на цей проект, вирішуйте питання взуття завчасно!!!
Погода була досить мінливою. Декілька днів ми закінчували працювати значно раніше, а один чи два дні ми не виходили на роботу взагалі, бо зранку йшов дощ. Але з іншого боку і сонце припікало добряче. Меліца частенько ходила наче їй було за щось соромно :)))
Негатив. На початку розповіді я зазначив, що для мене був не зовсім зрозумілим природоохоронний напрям цього проекту. Прочитавши те, чим ми займалися, я так думаю, у багатьох з'явиться запитання: "А в чому, власне, полягає захист природи?" Адже ми, фактично, намагалися зупинити розповсюдження лісу з верхівки пагорбу вниз. Де ж тут охорона природи?
Мені важко щось казати достеменно. Сама територія, на якій ми працювали, дійсно, має природоохоронний статус... Але з іншого боку у нас в будинку висіла карта з розподілом цієї території на ділянки, як я зрозумів, серед жителів Хіршау. Крім того представники громади згадували, що ми робимо гарну справу, бо не всі власники здатні приводити до ладу свої ділянки (?)... До того ж територія не була однаковою і суцільною. Могла йти галявина, на які ми працювали,... а потім огороджена ділянка, на якій росте виноград... потім ще одна така ділянка з виноградом... потім знову "наша" галявина і т.і. Впродовж проекту взагалі було занадто багато згадок про виноградники, як для природоохоронного проекту. Це і постійні історичні згадки, і дегустація вина з винограду, який виріс на цих схилах, і постійні розмови про відродження виноробної галузі, ще й потрапили як раз на свято виноробства і т.і.
В якості мотивації нашої роботи, нам приводили аргументи, що красивіше, коли схил має галявини, а не вкритий повністю лісом і що на галявинах живуть декілька видів комах, ростуть рослини, які зникають і їх кудись там занесено.
Я спочатку таких бесід взагалі відчував себе обдуреним. Для мне було зрозумілим, що ні про яку охорону навколишнього середовища мова не йде. Проект повинен відноситися не до напрямку "Environment protection", а до "Community life"! Ми допомагали немічним мешканцям Хіршау прибирати їх ділянки, які в подальшому, швидше за все, стануть виноградниками. І на додачу, ми збільшували поживність ґрунтів в долині тим, що трава перепрівала внизу і її використовували як добрива, оскільки на полях там не земля, а одне каміння.
 |
Але поступово, моє ставлення змінилося. Я побачив, що то різниця у сприйнятті світу між мною і німцями. Як на мене, німці вважають, що те, що добре для них (в сенсі не тільки "для німців", але "для всіх людей, які будуть там знаходитися"), то і об'єктивно добре (в тому числі для природи). І вони вірять у це. Вони з таким запалом розповідають про красу тих галявин в різні пори року, Міхі кожного разу кликав усіх подивитися на рослину/комаху, яка є зникаючою або просто цікавою і з захопленням розповідав про них щось цікаве. І це було щиро. Я на це звернув увагу, коли Іді розповів про дерево (яке саме - я не зрозумів, бо назва була тільки німецькою), яке ввезене з Америки. Але воно має чудові споживацькі якості, тому воно є добрим і вони не проти, аби воно замінило місцеві породи дерева, які мають погані споживацькі якості.
Я, напевне, незрозуміло написав. Приведу приклад. Моя точка зору, що для природи краще зменшити до мінімуму втручання людини. Для прикладу Чорнобильська зона. Для німців ідеалом є природоохоронна територія, де прокладені зручні стежки, ходять туристи, тут же живуть звіри, яких іноді бачать люди. Тобто такий собі природній зоопарк. Я з такою точкою зору не згоден, але розумію, що вона має право на існування.
 |
До речі про звірів. Першого ж робочого дня, повертаємось додому не дорогою, а стежкою навпрошки. Попереду мене Малте та Нік. Я трохи відстав. Зліва стежки була ділянка, яка огороджена сіткою. Стежка досить крута, то ж усі дивляться собі під ноги, щоб не впасти. І от іду я і зненацька бічним зором помічаю, що за сіткою... троє оленів/оленят (то були олені не такі великі, як я бачив в Карпатах, але і не зовсім малі), найближчий лежить десь на відстані двох-трьох кроків. Я зупинився і повільно почав лізти у кишеню за смартфоном, щоб зробити фото. Але, коли вони зрозуміли, що їх помітили, дременули зі своїх місць. На фото потрапив тільки один з них і то частково. Я був так збуджений цим випадком, наче до цього їх не бачив, хоча і в Ірландії, і в Карпатах мав честь.
Міхі потім розказав, що поряд з тим місцем, де я їх бачив, є галявина, яка добре прогрівається, то ж, швидше за все, вони там відпочивали і засмагали :). Малте та Нік пройшли поряд і просто не побачили їх. А я кожного разу потім, коли поверталися додому, віддавав перевагу саме цій стежці і намагався до того місця підходити навшпиньках. Одного разу вдалося ще раз побачити оленя, але відстань була більша ніж у перший раз. І ще одного разу оленя не бачили, а чули разом з Малте вгорі однієї ділянки, яка піднімалася аж під самий ліс і була огороджена чагарником.
Щоб закінчити тему живності - була ще цікава ворона. Вона почала прилітати до нас, коли ми працювали і постійно шукала у нас харчі (при чому зовсім нас не лякаючись). То ж окрім роботи зі збирання трави ми почали шукати/ловити коників і згододувати їй. Вочевидь, ворона була свійська, оскільки на стільки ручних я в життя ще ніколи не бачив. Через деякий час ворона знайшла наш будинок і ми вже підгодовували її біля будинку.
Транспортна система, принаймні те, на що я звернув увагу.
По-перше, нумерація населених пунктів. Кожен населений пункт має окрім власної назви, ще й номер. Це дуже спрощує будь-які пошуки населеного пункту, особливо, якщо назви схожі або однакові. Я переконаний, що в Україні необхідно вводити таку систему! До того ж у нас вона фактично вже є... її тільки треба поширити на транспортну систему.... з поштової. Так, поштові індекси України.
Уявіть... Ви купуєте в терміналі (а я впевнений, що через деякий час кількість квиткових кас буде суттєво скорочено) квиток з Андріївки до Миколаївки... В Україні, як мінімум, 5 Андріївок і, як мінімум, 6 Миколаївок... Та просто! З 64220 до 51842! Я вже не кажу про іноземців, для яких розбиратися в правилах транслітерації (які мають властивість мінятися) сумнівне задоволення.
По-друге, це єдина система, яка надає можливість користуватися єдиним квитком. Тобто, можливо оплатити квиток на весь маршрут, навіть якщо він буде складатися з декількох видів транспорту. Це частково базується на попередньому пункті про нумерацію населених пунктів, водії не потребують повноцінної клавіатури для продажу квитків - достатньо номера. Коли ми подорожували - водії шукали номери самотужки у своїх записах по назві міста/селища, а потім вводили саме номер.
Автомобілі. Тюбінгем та Хіршаю вважаються доволі заможними і респектабельними містами. Тобто житло доволі дороге, а люди, які мають змогу купити тут житло, заможні. Це я до того, що і автомобілі, які я бачив, у своїй переважній більшості дорогі, а подекуди і раритетні, які не виготовлялися для масс-маркету.
У місті стоять камери, які контролюють швидкість руху транспорту. З розповідей Йоргі без цього нікуди, тому, що інакше починаються перегони будь-де.
Точність розкладу. Хоча Малте скаржився на точність залізниці (скаржився саме на залізницю, бо казав, що автобуси ходять точно), я нічого кримінального не помітив. Автобуси ходять згідно розкладу, але, відверто кажучи, Хіршау та Тюбінген не є мегаполісами з транспортними колапсами двічі на день.
Час летів швидко і вже наближалися вихідні... Ми вже більш-менш знали, яка культурна програма нас очкує:
- В суботу повинна була бути поїздка до замку (Гогенцоллерн?!) і там же біля замку на нас чекали розваги у вигляді... "climbing", тобто альпінізм/скелелазання.
- В неділю день для прогулянок по Тюбінгену.
- Пішохідні екскурсія з екскурсоводом по Тюбінгену.
- Прогулянка по річці Неккар на човні.
- Нас на роботі повинно було відвідати керівництво з Тюбінгена разом з представниками преси.
- Дегустація місцевих винна місцевій винокурні.
- Екскурсія по всьому Hirschauer Berg (повинен був проводити Іді).
Начебто все, але я забувся, що у нас ще першого тижня була незапланована прогулянка до Тюбінгена.
Зранку того дня був дощ, і наше керівництво прийняло рішення не виводити на роботу. Взагалі-то, то був трохи чітінг за допомогою погоди. Тобто таке було пару раз: коли ми повинні були йти на роботу, був сильний дощ, керівництво приймало рішення, що сьогодні не працюємо... а потім дощ припинявся повністю, або йшов ледь-ледь, що його навіть мрякою важко було назвати. І от саме такого дня ми вирішили поїхати до Тюбінгена. Погода нас не підвела.
Приємне невеличке містечко, яке свого часу отримувало статус найкращого міста для проживання у Німеччині. На багатьох центральних історичних вулицях заборонено автомобільний рух. Довкола тільки старезні кам'яні будинки та фахверк-будинки, під ногами бруківка... і всюди величезна купа людей... які не поспішаючи прогулюються вуличками, тримаючи в руках келихи вина. Так, свято вина! Звісно, німці не зраджували пиву повністю - на площі перед мерією були встановлені великі намети з пивом, горіли гірлянди через всю площу і жодного вільного місця.
Загалом була приємна прогулянка містом. Для мене вона закінчилася в італійському кафе/ресторані на березі Неккар...
Вже перед вихідними з'ясувалося, що ми їдемо не у замок Гогенцоллерн, а у замок Ліхтенштайн. Я був трохи розчарований цим. Маршрут повинен був бути таким: їдемо до Тюбнгена, потім залізницею до Ройтлінґен (Reutlingen), автобусом і потім пішки.