Як мінімум я хотів відвідати два музеї: музей Mercedes-Benz та музей Porsche. Орієнтовно часу було достатньо, але без запасу. Треба було відвідати туристичний інформаційний центр біля вокзалу. Крім того, виявилося, що я забувся забрати з холодильника сир з пліснявою, який мене просили привезти у якості сувеніру, то ж треба було ще і знайти супермаркет якийсь. Часу зразу стало обмаль...
Пыд'жджаючи до Штутгарта, звернув увагу, що всі схили вкриті виноградниками. Було дивно таке бачити в одному з найбільших промислових центрів Німеччини.
Свою подорож я відслідковував на GPS. Музей Mercedes-Benz знаходиться біля залізниці і, коли я побачив, що це саме та галка, по якій я їду, я зрадів можливості зекономити час і один з музеїв відвідати по-дорозі.... Але не склалося, потяг зупинявся згідно розкладу, а не там де мені треба. Можливо, якби я знав, що потяг буде їхати саме так і сісти на потяг, що зупиняється на всіх станціях.... Але...
Дорогою збільшувалася кількість людей, які прямували у Штутгарт святкувати Oktoberfest. Дівчат у спідницях та чоловіків у шортах ставало дедалі більше. Під'їжджаючи до станцій Stuttgart-Bad Cannstatt у вікно я побачив цілий натовп у традиційних німецьких костюмах.
Центральний вокзал у Штутгарті був як раз в активній фазі реконструкції. Всі переходи виконані з металевих доріжок, всі стіни завішані банерами з рекламою та вказівниками, звісно, німецькою. Нічого не робив, просто йшов за натовпом, який і виніс мене до центрального холу.
І тут мені закортіло до вбиральні, наче був дуже зайнятий у потязі. Якось за вказівниками знайшов якийсь туалет. Чимось він нагадував наші вбиральні радянських часів, але тут ще був роторний турнікет - на весь зріст, горизонтальні планки зафіксовані на вертикальній осі, яка прокручується, обмежуючи прохід однієї особи... А я то був не сам. Я ж то був з рюкзаком. Я не хотів його залишати зовні, бо місце було досить підозрілим і тому... я застряг в тому турнікеті! Я з рюкзаком займали занадто багато місця. Аж тут чую, хтось пхає мій рюкзак і намагається прокрутити турнікет... Аж тут "хрусь"... В моєму мозку: "дві пляшки вина + одна банка кави... якщо спина зараз не помокріє, тоді це лопнула кава"...... не помокріла.
Я чомусь не здивувався, побачивши у вбиральні продавця наркотиків. Принаймні він аж занадто відповідав шаблонному образу: весь час озирався на вхідні двері, маленькі білі пакетики в руках, підходив до відвідувачів кажучи щось пошепки і т.і. Але до мене не підходив, напевне тому, що я аж занадто не вписувався в його образ потенційного покупця.
На щастя джерелом хрусту виявилася кришка з банки з-під кави. Ох який я радий був, що не доведеться все викладати, віджимати та збирати скло по рюкзаку.
Наступним пунктом плану було відвідування інфоцентру для туристів. Я там сподівався знайти, як мінімум мапи, може там буде більш зрозуміло вказано маршрути до музеїв. Ну і звісно, може якісь цікаві сувеніри. Нічого цікавого, взагалі :( Просто дорогий магазин сувенірів. Для мене то був згаяний час.
У мене залишилося в програмі ще два музеї і обмаль часу на це. Повернувся знову до вокзалу, щоб залізницею під'їхати до музею Mercedes-Benz. Я витратив багато часу, щоб зрозуміти як купувати квитки в автоматах. Але все ж таки купив квиток. Знайшов потрібну мені платформу, сів і поїхав.
І от їду я... тією самою дорогою, що приїхав з Тюбінгену... Після річки Неккар гучномовець там щось белькоче, чого я, звісно не розумію. Зупинка. Більшість людей вийшла на перон і залишилася стояти, трохи зайшло. До мене звертається якась дівчина німецькою, на що я відповідаю, що не шпрехаю, вибачте. І їдемо далі. Але те, що багато людей вийшло, запитання дівчини змусили мене дістати GPS та подивитися, куди ж ми їдемо? Аж потім я зрозумів, що через святкування Oktoberfest були змінені маршрути транспорту. От халепа. :(
Вийшов я на першій же зупинці. Повертатися залізницею я не наважувався, бо не знав, які маршрути куди їдуть (тим більше з урахуванням змін розкладу). Повертатися пішки до вокзалу я не наважувався, бо рюкзак великий, а блукати не було вже натхнення. То ж я вирішив пішки дійти до станції Stuttgart-Bad Cannstatt (одна зупинка), яка схожа на вузлову і на ній вже сісти на потяг назад до вокзалу. Це саме на ній я бачив внизу натовп німців у національних костюмах і саме на ній мій потяг/трамвай повернув не туди, куди повинен був.
Коли я повернувся на центральний вокзал, я не знав, що його робити? Часу вже не вистачало на якісь ще спроби кудись дістатися. Ну або це був ризик спізнитися на літак і не факт, що виправданий. Тому я просто поїхав у аеропорт, поставивши хрест на планах у Штутгарті. Мені ж ще треба було купити десь сир з пліснявою... на заміну того, що я забув у холодильнику. То ж я сів у потяг і поїхав до аеропорту.
Згідно карт, десь біля аеропорту повинен був бути Messe Stuttgart, який я спочатку сприймав, як великий торговельний центр... А виявилося, це швидше виставковий центр, як наш Експоцентр України. Я потинявся там, але не знайшов якогось торговельного центру, хоча можливо погано шукав. І коли я вже думав, що все пропало, знайшов невеличкий супермаркет EDEKA (це досить велика мережа супермаркетів) в самому аеропорту. Всі зобов'язання були виконані і я заспокоївся.... А дарма :)
Маленькі проблеми почалися під час реєстрації - мій рюкзак не проходив транспортну стрічку за габаритами. То ж мене відправили кудись там здавати рюкзак окремо.
Під час особистого контролю.... Ну от знаю же, що ключ викликав запитання у Польці, чому ж його не здати в багаж?!? Знову та сама ситуація, тільки от німецька служба безпеки не хотіла визнавати мій ключ ключем (може і небезпідставно), мені навіть показували, як насправді виглядають ключі на зв'язці. Заспокоїло їх те, що поряд були звичайні ключі, які їм відомі.
Але на цьому особистий контроль не закінчився. Тільки я збирався йти геть, як митники знайшли ще щось підозріле. Я спочатку думав, що повербанк, аж ні... СИР З ПЛІСНЯВОЮ! :)) Він був запакований у фольгу і не просвічувався на їх сканерах, після демонстрації чеку з магазину, вони заспокоїлися. Але я себе вже відчував як суперконтрабандист 8)...
Далі навіть розказувати нема чого... Зліт посадка, зліт посадка... буденно і прогнозовано. І от я дома! :)
По приїзді хвилювався за сир, який я забувся... точніше навіть не за сир, а за холодильник, щоб там не утворилася нова цивілізація. То ж через Малте повідомив про маленький гостинець Міхі, і холодильник було врятовано!