Кожного року 31 грудня ми з друзями... Ні, не так.. Кожного року на травневі свята я їду в Карпати поборсатися у Черемоші!... Так правильно!
Як і, не пам'ятаю скільки, років поспіль, на травневі свята у мене рафтінг у Карпатах на річці Чорний Черемош. Але про цьогорічну подорож вирішив написати більше через свої піші прогулянки.
Піші прогулянки влаштовуються задля урізноманітнення туристів, які приїжджають на рафтінг. Всі маршрути розташовуються максимум у денній відстані від основного табору, то ж немає потреби нести тяжкі рюкзаки і, тим самим, маршрути не потребують значних сил/навичок і т.і. Хоча розслаблятися теж не варто - це все ж таки гори! За весь час моїх відвідувань Дземброні (це у Верховинському районі, Івано-Франківській області) я трохи обходив навколишні цікавинки, але не далеко не всі...
Перш за все, цього року вперше піднявся на Піп Іван. Знаю, що для більшості людей не таке вже досягнення, але для мене то було вперше, бо відкладав його багато років. Хвилювався через свій фізичний стан (як виявилося дарма). Але подумав, що вже на Молдовяні в Румунії був, не кажучи вже про Говерлу, то невже ж сюди не залізу? Я більше хвилювався через підйом, але проблем виявилося більше на спуску. Піднімалися через г.Вухатий камінь, а спускалися через г.Смотрич. Як на мене, маршрут через Смотрич важчий ніж через Вухатий Камінь. Схили ще були вкриті снігом, то ж спуск був досить неприємний і слизький з багатьма падіннями… До того ж періодично накрапав дощик.. Можливо за сухої погоди оцінка була б іншою...
Будемо вважати, що ми вище хмар...
Але краєвиди, які відкриваються з тієї висоти компенсують будь-які незручності.
Ще... було смішно. Туркулуб закупив нові гамаші. Сходження відбувається так, що різні групи періодично відстають і наздоганяють одна одну. Так от впродовж всього сходження і спуску з нами віталися вже усі, бо наші яскраво помаранчеві гамаші були незабутніми. :)
Завдання: знайдіть на фото туристів з Турклубу.
Цього разу з другої спроби все ж таки дійшов до Угорських скель. Напевне саме це є метою цього допису, щоб більше детально пояснити, де саме вони знаходяться і щоб ніхто не блукав у пошуках. Адже, минулого року я був зовсім поряд з ними, але так і не знайшов, можливо, просто не розумів, що саме треба шукати (та й, відверто кажучи, не там шукав).
Була ймовірність, що і цього разу я нічого не знайду. Програма MAPS.ME оновилася незадовго до поїздки і, як з'ясувалося, потребувала нових, оновлених карт. Я про таку потребу дізнався напередодні подорожі до скель, а з Internet там дуже сумно.. Мені позичили GPS-трекер, але і у мене було небагато досвіду користування ним, то ж у мене були сумніви. З іншого боку, оскільки відкладати подорож ще на один рік я не хотів, та і процес не менш приємний ніж результат, я не змінив свого рішення йти!
Так от... зранку зібрався, взяв води, перекус, одягнув навушники і ВПЕРЕД!
|
|
|
Під час підйому від Нижньої Дземброні зустрів цілу колонію вогняних саламандр. Ближче до вершини можна почати озиратися і починати милуватися краєвидами Карпат і Чорногори зокрема. А далі дорогою по хребту.
Чорногора
Оскільки я був сам, та й одяг не дуже кричущий, то вдалося побачити оленя... двічі. Спочатку я був неготовий до того, як він вискочив переді мною на дорогу, а потім вже здалеку зробив з ним декілька фото. Може то була якась посвята в Ірландії, бо оленів з тих пір бачу частіше ніж інші...
Тільки тихенько, не злякайте!
По дорозі повно снігу та крокусів. Через хребет, по якому йде дорога, місцями дме сильний вітер, то ж я був радий ветрівці. Взагалі-то я не дуже спішив, часто зупинявся та милувався горами, хижими птахами і т.і.
Вже підходячи до місця, де повинні були бути скелі, почав оглядатися кожні 10-20 кроків у пошуках чогось визначного. Намагався користуватися GPS і періодично залазив у хащі.
Але коли йшов тою ж стежкою, що і минулого разу, випадково, побачив скелю, яка витиналася серед дерев. Не знаю, як я не звернув увагу на неї минулого разу?.. Я ніде не бачив якоїсь стежки, то ж почав йти навпрошки. От не раджу, через такі хащі ліз, що не радий був… А скелі, хоч і здаються, що вже от тутечки, а лізеш і лізеш...
Але нарешті доліз... Так, вони вражають. Скелі аж занадто не вписуються в середовище, що оточує. Довкола звичайний ліс, посеред якого стирчить брила висотою більша ніж дерева. До того ж, скелі , а їх там декілька, стоять одна за одною, утворюючи майже суцільну стіну. Я був вражений.
|
|
|
Як з'ясувалося, скелі доволі популярні. На деревах були позначення пішохідного маршруту, всюди написи, типу «Тут був Вася», сміття, залишки багать. Але за весь час мого перебування я нікого не бачив.
Тепер головне. Буду пояснювати базуючись на картах Google. Координати: 48°01'44.6"N 24°47'42.4"E. Минулого і цього разу на маршруті я проходив таку ділянку, де стежка ділиться на багато стежок і всі вони йдуть паралельно траверсом (тобто вздовж схилу без зміни висоти). Спочатку цієї ділянки зліва йде паркан пасовиська, який потім йде вниз аж до лісу. Саме в тому лісі я побачив скелі... і пішов навпростець... не раджу. Набагато комфортніше пройти цю ділянку по дузі до кінця. Там на невеликій галявині буде початок жовтого/рожевого маршруту до скель.
Ті, хто користуються MAPS.ME (або іншими картами на основі OpenStreetMap), можуть знайти скелі взагалі без проблем. На картах чітко показано маршрут до них.
Приємних вражень!