Тут вийшла кумедна історія :) При виході з метро стоїть купа людей і кричать «Кутаиси! Батуми! Казбеги!». Я запитав про Горі. Мене повели між мікроавтобусами і посадили до одного з них.
-Поедет через час, 5 ларі проезд.
Сиджу чекаю... ще годину сидіти... Тут до мікроавтобуса підходить китаєць (до речі досить мало бачив в Грузії представників Сходу та Африки). Підійшов і питає:
- Сталін?!
Я зрозумів, що він про музей Іосіфа Віссаріоновича Сталіна в м.Горі, де той і народився. То ж і відповідаю:
-Yes. Stalin. Stalin. Sit down – і показую йому на вільне місце.
Китаєць залазить до мікроавтобуса, сідає і щось шукає в смартфоні. В цей час до мікроавтобусу сідає бабуся. Китаєць, знайшовши, показує мені смартфон, де відкрита стаття про музей Сталіна в м.Горі. Я ще раз йому повторив:
-Yes. Stalin museum. This bus will be there – китаєць почав заспокоюватися, коли до нас повернулася бабуся і каже:
-А вы знаете, что эта маршрутка не идет в Гори? – я в шоке.
-Как не идет? Мне сказал зазывала, что я доеду за 5 лари.
-Эта маршрутка идет по трассе мимо Гори в поселок дальше, в Гори не заезжает... Вам надо будет еще пройти километров 6-7 до Гори. Вы может сейчас выйти, пройти туда, туда и там есть прямые автобусы в Гори. – я кручу головою, намагаючись зрозуміти, куди йдти. Бабуся, коли побачила це, запропонувала відвести нас.
-That woman said that this bus doesn't go to Gori. It come near Gori. And she can show to us Bus Station with buses to Gori. Do you come with me?
І ми пішли під проводом бабусі. Як вона розповіла, автовокзал Дідубе знаходиться не на самій станції метро Дідубе. Від метро треба пройти ще метрів 100. А водії маршруток просто ловлять пасажирів по дорозі до автовокзалу, або тих, хто не знає де що знаходиться.
Бабуся підвела до такого ж самого мікроавтобусу, як ми і сиділи.
-Вот. Автобус до Гори. Едет через пол часа. Едет в Гори. Стоит 3 ларі.
Місцезнаходженя автовокзалу Дідубе
Ми подякували бабусі та сіли в мікроавтобус. Китаєць не міг заспокоїтися і все питав про Сталіна. Це почув дідусь, який був копією актора Олександра Ленькова. Він сидів перед нами та почав розповідати про музей та і про себе. З’ясувалося, що він народився в Горі, але більшість життя прожив в Санкт-Петербурзі. Я намагався підтримувати бесіду, коли було, що сказати, але мені здавалося, що нашому (моєму та китайця) подорожньому треба були слухачі. Китаєць спочатку перекусив булкою та молоком, а потім задрімав.
Коли приїхали в Горі, нас висадили на центральній площі біля музею. Взагалі-то, музею Сталіна не було в моєму списку. Я не його фанат, по відгукам музей доволі слабенький, тому я і не збирався його відвідувати. Але коли всі пішли до музею (дідусь та китаєць) и чекають, поки я підійду, то пішов і я. Дідусь провів нас всередину музею, передав в руки екскурсоводів і тільки після цього пішов у своїх справах. Але коли ми побачили вартість квитків (15 ларі ~ 75грн), я зрозумів, що нічого цікавого я тут не побачу.
У дворі музею стояв, начебто броньований вагон, в якому подорожував Сталін, та хатинка, в якій, начебто, він народився. Зробили декілька фотографій один одного і я був змушений розпрощатися з китайцем. Хоча він мене вразив і надихнув. Чому? Він подорожував сам (принаймні коли я з ним був), не знаючи грузинської та російської і, як я зрозумів, не дуже добре англійську. І він подорожує! Respect!
Після музею Сталіна підійшов до туристичного інформаційного центру, який знаходиться напроти музею. Там я дізнався, коли буде автобус до Ахалціхе. Як з'ясувалося, комфортного регулярного сполучення між Горі та Уплісцихе немає. Є маршрутний автобус, але він не заїжджає до самого печерного міста і треба буде йти пішки. Також в Internet зустрічається маршрут залізницею через станцію Квахврелі + 2км пішки, але я не знайшов підтверджень того, що потяги на цій станції зупиняються. В інформаційному туристичному центрі мені дали контакти таксі, з яким співпрацює інформаційний туристичний центр. Водій повинен був мене відвезти до Уплісцихе, чекати одну годину, поки я буду там бігати, потім привезти назад у Горі, за це все 30 ларі. Обіцяли, що ціна нижча, а якість вища. Про ціну можу сказати, що дешеве знайти самому.
Вхідний квиток до Уплісцихе
Трохи часу і я вже їду з вітерцем на мерсі до печерного міста.
Дорога до Уплісцихе. Музей Сталіна. Автовокзал.
Уплісцихе — вважається найстарішим містом Грузії. Було засноване II – I тисячолітті до нашої ери. Багато раз відбудовувалося та занепадало. Це місто вважають храмовим містом, бо на протязі всього часу в ньому містилося багато культових споруд різних релігій. Спочатку це були місцеві божества, головним з яких був Бог Сонця, після 337 року н.е., коли відбулося Хрещеня Грузії, почалася християнізація Уплісцихе. Деякий час Уплісцихе було столицею Картлі, через війни і нестабільний стан Мсхети та Тбілісі. Саме тут цар Георг III коронував свою дочку Тамару.
|
 |
 |
Взагалі то мене цікавлять і ваблять такі місця. Поринаєш у минуле. Якось переносиш себе у старі часи і бачиш себе військовим, який оглядає місцевість, або пекарем який тільки зняв смачний лаваш з печі, або ковалем чи аптекарем. На великих площах це не відчувається, але коли це була якась фортеця чи місто, де жили до 20 тисяч людей, як це було в Уплісцихе. Які були ті люди, чим жили і про що думали? І чи «були»? А може є, але сплять? Я помітив, що не тільки я, але багато хто з людей не можуть/не хочуть розмовляти голосно. Може, щоб нікого не збудити?...
 |
 |
 |
 |
Уплісцихе сподобалося. Сподобалося маленькими особливостями, як то аптека зі своїм «складом», винний погріб, кам’яна ступа в підлозі. Сподобалося і здивувало, що люди які жили в печерах емітували стелі звичайних будинків та вибивали з каменю балки, перекриття і т.і.
 |
 |
Церков Уплісцулі
Назад їхав трохи стомлений але задоволений. Хоча ГОДИНИ МАЛО!!!!!!!!!!! 2 години думаю було б достатньо. Але мене чекало таксі і автобус до Ахалціхе.
В Горі мене привезли вже на автовокзал. Водій показав мені де зупиниться мій автобус (мікро*), мені цього було не достатньо і я попросив його написати, що саме буде написано на мікроавтобусі, щоб не переплутати. І ми розпрощалися.
Автовокзал був схожий на станцію з якогось фільму про Індію, Лаос чи Таїланд, так само гамірно, нічого незрозуміло з написів, спекотно, всередину приміщення світло пробивається тільки крізь немиті вікна та шпарини. Купляв квитки, то пройшов через усі каси, бо не бачив, які напрямки в якій з них обслуговуються. У моїй касі жінка сиділи разом з дитиною на руках.
Купивши квиток, я вийшов на вулицю. Автостанція знаходиться на березі Ліахві. Тож я вирішив відійти від натовпу, та трохи поїсти на березі ріки. Але все вийшло не так романтично. Нажаль грузини досить недбало ставляться до навколишнього середовища. Всюди дуже багато сміття. Так от і Ліахві була засмічена так, що дивитися на неї і їсти – було неможливо. Тому їв і роздивлявся автостанцію зі сторони. Стало зрозуміло таке скупчення людей – автостанція знаходиться біля ринку.
Тут я вперше побачив як продають газ «на розлив». Люди підходять до цистерни, яка перевозить газ і з шланга заправляють балони. Навкруги стоїть аромат пропану/бутану. Я здивований, що такий продаж не заборонений, я не повірю, що не було нещасних випадків, а я бачив ще декілька таких «заправок». Я про всяк випадок відійшов далі, від цистерни.
І тут побачив над дахом ринку залишки старої фортеці з прапором Грузії. Був трохи незадоволений собою, що не дізнався про цю фортецю раніше. Хотілося подивитися, але часу вже було обмаль – підійшов мій транспорт.
Дорога була більш менш спокійною, на скільки це можливо в Грузії з її вузенькими петляючими між горами дорогами. Мене тільки здивувало, що на протязі всієї дороги автобус ніколи не був зайнятий на 100%. А відстань досить велика. Я навіть починав хвилюватися чи не буде водій працювати собі в мінус. Надіюся, що це не так
До Ахалціхе я приїхав вчасно. Як тільки підійшов до кас, до мене підбігло декілька чоловіків.
- Такси, такси, куда вам надо?!
- Вардзія
-А автобусов сегодня нет.
Показую таксисту розклад, де є запис про автобус о 17:30.
- Это последний, его сегодня не будет!
Нахиляюся до віконця каси і навіть нічого не питаю і чую відповідь касирки:
-Будет! – це було як закляття, бо таксист зник.
Купив квиток, про всяк випадок зробив фото всього розкладу по станції Ахалціхе, щоб спланувати свою подальшу подорож. Повечеряв. Взагалі то я планував, при наявності часу, відвідати відреставровану/відреконструйовану фортецю Рабат. Але часу знову ж таки було обмаль. Тому був змушений відмовитися. До речі, був змушений відмовитися також від відвідання фортеці Хертвиси, яка знаходиться по дорозі між Ахалціхе до Вардзії. Все ж таки 7 днів – мало для Грузії.
Як тільки я підійшов до автобусу, почув:
- Вардзия! Не дорого!
Але водій був трохи засмучений наявністю у мене квитка. Коли ж дізнався, куди саме я їду, то почав пропонувати місця, де я можу зупинитися. Він навіть не хотів слухати, що я вже домовився і не можу обманювати людей. Нарешті він здався, але наостанок сказав, що мені треба буде доплатити йому особисто 2 ларі. Потім пояснив, що Котедж Володі знаходиться на відстані 2-3 км від кінцевої зупинки і він може мене підвезти. Я ї погодився.