Субота. Це був єдиний випадок, коли у потязі працював безкоштовний WiFi. Потяг був повний футбольних фанів, які їхали на гру, підготовані для вболівання у всіх сенсах цього слова.
Автостанція у Ройтлінґені знаходиться біля залізничного вокзалу, але на жаль, ми спізнилися на автобус. То ж десь з годину провели на станції. Стояти на зупинці не обов'язково, поряд є супермаркет та невеличкий парк. Я використав цей час з користю і придбав сувенір моєму таємному другу.
Вперше побачив в автобусі боротьбу з "зайцями". Один з місцевих підлітків сподівався, що йому вдасться проїхати безкоштовно. Після короткою словесної перепалки між "зайцем" та водієм, квиток було придбано.
Від зупинки автобуса до замку вже всіх вів я, бо дороги ніхто не знав... ну і Maps.Me вкотре допомогло. Наш шлях проходив лісом. Через періодичний дощ та мряку стежка була слизькою. Дорогою ми заглядали на різні оглядові майданчики, з яких відкривалися чудові краєвиди, оскільки замок стояв на вершині скелі.
І тут мене чекали розчарування. "Climbing" - виявився.... мотузковим парком Abenteuerpark!... Такого розчарування я давно не відчував. Я з Ніком відмовилися від участі у розвазі, Ніка я після того бачив медитуючим на одній з лавок на оглядовому майданчику... а я лазив по руїнах старого замку.
А да! Друге розчарування було в тому, що замок Ліхтенштайн - це більше туристична атракція. Його було побудовано як розвагу поряд з руїнами старого замку. Знову відчував себе обманутим. Вже вдруге за день :(
|
|
|
|
|
|
Але я не дуже жалкую... я зосередився на руїнах старого замку (є згадки 1150 років)... Для мене залишилося запитанням значення старезних стовпчиків, які були вбиті в землю довкола старого замку. На стовпчиках були вибиті символи, які були чи то емблемами, чи то елементами гербів... Не дивуйтеся, я сам не можу збагнути свою тягу/повагу до старого.
Через деякий час ми всі зібралися біля входу до мотузкового парку. Виявилося, що Меліца не втрималася десь і зійшла з траси, Софія пішла за нею, щоб підтримати подругу. А так, всі були задоволені проведеним часом.
Перед тим, як повертатися ми зайшли до замку. Вхід у замок платний, він передбачає відвідування експозицій всередині приміщень. Оскільки день вже добігав кінця, відвідувачів вже не пускали, Міні домовилася, щоб нас запустили на територію без відвідування експозицій. То ж ми ще погуляли там, поробили фотки, побавилися з сувенірним автоматом, який з мідних євроцентів робив сувеніри із зображенням замку Ліхтенштейн.
На цьому розваги закінчилися і ми поїхали додому таким самим маршрутом. Дорога додому, напевне, як і завжди, відчутно коротша ніж дорога "туди".
Я був незадоволений поїздкою, тож майже зразу попередив Малте, що завтра (тобто у неділю) я поїду до замка Гогенцоллерн. Вже "вдома" я почав планувати маршрут... але планування обмежилося цитатою з Lonely Planet: "Из Тюбингена, который находиться в 28 км, регулярно ходят поезда в Херинген (4.40€, 25 минут, один-два поезда в час), который находится в четырех километрах к северо-западу от замка." У неділю намічалися ще якесь обговорення, то ж я повинен був повернутися біля 18, щоб встигнути на нього.
Неділя почалася не так як повинна була б. Це незрозуміле відчуття провини, наче я всіх кидаю напризволяще... Вони залишаються самі і т.і... Звідки це воно - не знаю... але треба придушувати це у собі (це я собі на майбутнє). Замість того аби швидко перекусити і вийти якомога раніше, я чекав поки всі прокинуться.... поки ми поснідаємо... прибираємо посуд... і тільки після цього всього я вийшов.
У Тюбінгені є можливість купити квитки у касі. Точніше то не зовсім касир на касі, а швидше менеджер/консультант і т.і. Він досить детально пояснив, у якому напрямку мені треба їхати і на якій станції виходити. З'ясувалося, що у Lonely Planet помилка. Місто, до якого треба було їхати, називалося Гехінген (Hechingen), а не Херинген. Найближчий потяг, який проїжджав це містечко, йде до Альбштадт (Albstadt). Квитки я зразу купував у обидва боки. Але через мою слоупокість вранці я трохи спізнився на потяг, то ж біля години чекав наступний.
Хоча не можна сказати, щоб я так вже байдикував. Ще дорогою на вокзал я помітив атрибути якогось дійства: огорожа вулиць, прапорці і т.і. То ж користуючись моментом я збігав у центр Тюбінгена до мосту та прийняв участь (як глядач) у марафоні. Те, на що я звернув увагу: щира радість глядачів за будь-кого з бігунів, а коли з-за повороту вибігав хтось літнього віку або діти, то глядачі взагалі вибухали оплесками.
Якщо Ви думаєте, що всі мої пригоди на цьому закінчилися, то ви помиляєтесь. Зазвичай, у незнайомих містах/країнах я використовую карти і GPS для того щоб зрозуміти, де я знаходжуся, в тому числі і у транспорті. Оскільки досить часто окрім назв станцій/зупинок лунає ще купа якихось оголошень, які заважають сприйняти важливу для мене інформацію, або зупинки не оголошуються взагалі.
А цього разу я ще й намагався читати книжку. І от зненацька виринаю я з сюжету, бо краєчком свідомості почув назву моєї станції. Намагаюся подивитися на картах, де я знаходжуся, але треба час на пошук супутників, а потяг вже зупиняється. Я схопив речі і вийшов на платформу... І тут як у фільмах... назву станції закривав якийсь покажчик, чи то дошка оголошень... я почав підбігати... назва поступово проявлятися.... в цей час двері зачиняються і потяг рушає далі... а і побачив назву... Мессінген (Mössingen)... Я вийшов не на тій станції...
Що далі робити не мав уявлення. Я вже не був впевнений, що впишуся по часу на відвідування замку та і коли наступний потяг невідомо. На станції каси не знайшов, довелося набридати звичайному працівнику станції, який не розумів англійської. Він по назві міста показав на годиннику, що наступний потяг через пів години. Пів години - то не дуже багато часу... То ж вирішив ризикнути дістатися до Гогенцоллерн.
Вже під'їжджаючи до Гехінген (Hechingen), мне приємно здивували очисні споруди та сонячна електростанція біля міста. Але про це я ще напишу більш детально.
Вийшов з потяга і почав роздивлятися, де саме я знаходжуся і куди мені треба. Тут мене дууууууже потішив той самий додаток MAPS.ME. Справа в тому, що раніше функція прокладання маршрутів була тільки в платній версії (у мене free), а тут дивлюся, додаток сам проклав маршрут до замку і по місту, і за ним. Супер! Хоч зекономлю час на пошук маршруту. І я швидким кроком рушив, разом зі мною почав йти і маленький дощик.
Гехінген (Hechingen) - маленьке містечко з купою історичних пам'яток. У центрі більше магазинів, кафе, ресторанів історичних пам'яток, переважає забудова на декілька помешкань/поверхів. Тут живе більшість тих, хто у минулому був емігрантом. Далі від центру об'єктів інфраструктури менше, переважають приватні оселі.
Дорогою бачив зачинений музей ретро/антикварних авто Oldtimermuseum Zollernalb
та проходив повз місце сутички наркоторговців, ратушу, церкву Святого Якова (1780 - 1783).
Місто мене здивувало своєю тишею. Таке враження, що зараз 4-та ранку... і місто спить. НІКОГО! Одна випадкова машина десь проїде так, що її ще довго чути в суцільній тиші і все... Нікого. Я так підозрюю, що ситуація схожа з тим, як було у Ірландії. Коли до Кілларні на ColorRun з'їжджалися з усіх навколишніх містечок та сіл. Я підозрюю, що майже весь Гехінген (Hechingen) був на марафоні у Тюбінгені.
Сам замок я побачив ще здалеку і потихеньку наближався до нього... Ну як потихеньку?... Я намагався йти швидко як міг. Моєю мотивацією був потяг у 18:30...
Замок стоїть на скелі і оточений лісом. Тож я був змушений зійти з зручного асфальту і зануритися у вологий ліс. До замку ведуть і дороги... але вони йшли серпантином і до них ще треба було дійти... а мій час і до цього був використаний вкрай неефективно :(
Я себе вибачаю... адже я не знав свого маршруту заздалегідь. Але на майбутнє, якщо знову йти через ліс - тільки у чоботях! На відміну від стежок біля замку Ліхтенштейна, тут стежка була ледь помітною і весь час круто піднімалася вгору. Стежка декілька раз перетинала дорогу, яка йшла серпантином.
 |
Стежка закінчувалася біля старої водонапірної вежі. Від якої вже було видно парковку та сувенірну крамницю замку, яка водночас є і касою. Квитки були двох типів: з відвідуванням приміщень замку 12€ та без відвідування приміщень 7€. Подивився на годинник і зрозумів, що часу до 18:30 не так вже і багато, але і стільки їхати, щоб зайти тільки за браму? То ж 12€!...
Але це ще не замок. До замку треба ЩЕ підніматися асфальтованим серпантином... існує також шатл, а для фізично витривалих побудовано сходи навпростець. Дощ та нестача часу мотивували мене обрати сходи... Але треба розраховуваи свої сили - на верху біля воріт стояла машина швидкої, я не знаю, чи чергувала там, чи комусь знадобилася допомога.
Отож... Burg Hohenzollern! Замок вражає. З першої миті стає зрозумілим, що це не якась декорація і розважальний атракціон. Це замок створений для захисту! Порівнювати з Ліхтенштейном просто неможливо.
Замок був і є володінням шляхетного німецького роду швабського походження Гогенцоллерни. На базі якого виникла династія монархів: прусських королів та німецьких імператорів. До речі, зараз замок належить нинішньому поколінню Гогенцоллернів: Георгу Фрідріху (Принц Пруський) та його дружині Принцесі Софії.
|
|
Довгий підйом серпантином до воріт. Від воріт до башти з головними воротами через довгий тунель, який спіраллю піднімається виток за витком... Дорогою можна зробити декілька фото з вояками прусської армії.
На верху перед баштою з головними воротами є можливість вийти на стіни і помилуватися краєвидами. Вони вражають. Крім того там же на стінах з боку самого замку стоять статуї видатних представників династії: королі та імператори.
|
|
Обійшовши замок по периметру я зайшов у головні ворота і опинився у дворі замку. Замок, складається з: покоїв, католицька церква Св.Михаїла та протестантська церква. Я не дуже розібрався, що і до чого, але великий натовп підхопив мене і поніс вверх сходами у покої. Як я потім зрозумів пізніше, то починалася безкоштовна екскурсія англійською. Екскурсію я почав слухати, але потім зрозумів, що не має сенсу, бо занадто... ні ЗАНАДТО великий натовп людей, а покої занадто малі. Взагалі, замок створює ілюзію, що він великий... але це хибне враження. То ж я почав роздивлятися експозицію сам оскільки академічні знання, роки, імена, які долітають з сусідньої кімнати через перешіптування десятка людей, в моїй голові не затримаються все одно. На жаль, як і у більшості музеїв, в яких я був, фотографування заборонено. До речі, для того, щоб не пошкодити підлогу у замку видають цікаві великі капці з войлоку... тобто я їм ще і підлогу натер за свої ж гроші... от німці.
 |
 |
Екскурсія покоями для мене тривала може 5... максимум 10 хвилин. З двору сходи ще йдуть вниз у каземати і там же представлено музейні експонати, як то елементи одягу, озброєння, посуду, прикраси представників династії. Найціннішим експонатом, напевне, була корона короля Пруссії. Раджу до відвідування 100%. Дуже багато цікавих речей. Один з виходів з казематів виходить на стіну. З центрального двору замка, як я вже писав можна зайти у дві церкви і до інформаційного центру з магазином сувенірів.
У дворі розташувався такий собі контактний зоопарк... точніше не зоо*, а орнітопарк... Група людей одягнутих у середньовічний дорожній одяг (принаймні як ми його зараз собі уявляємо) працювала з хижими птахами на публіку. Була також можливість зробити фото з такими птахами. Взагалі-то, для мене було несподівано побачити таку трупу з огляду на природоохоронні настрої у Німеччині. Особливо, коли якийсь птах робить зусилля щоб злетіти і на його лапі натягується мотузок.
Ну і теж у дворі, але трохи збоку, щоб була можливість милуватися краєвидами, знаходився ресторан. На жаль, про меню та про порядок цін не скажу. І часу було обмаль, і людей багато та і я не ходок по ресторанам.
Але про час я написав не дарма, вже реально треба було бігти на станцію.
На останок, хочу пояснити ще дещо. Я вище писав щодо покоїв, що замок тільки створює ілюзію великого. Але це стосується не тільки покоїв. Це стосується замку вцілому. Він тісний. І через це також, фотографії не показові, бо вони вихоплюють тільки якісь кутки і здебільшого не передають його величі. До чого це я? Може з'явитися ідея використати літальні апарати для зйомок замку з повітря. Це небезпечна ідея, бо використання дронів заборонене.
Повертався тим самим шляхом, але не так вдало, бо декілька раз падав на стежці у лісі. На щастя (знаю, що дурному "на щастя", але...) падав на руки, то ж слава Богу одяг майже не забруднився. Така ціна, коли поспішаєш у лісі після дощу. Перед вокзалом вже відверто біг...
Вже виходячи з лісу, звернув увагу на інформаційний показник. Раніше я не дуже звертав на нього увагу, а тут витратив хвилину часу. Крім місцезнаходження на вказівнику було написано чи то прохання, чи то вимога не ходити по лісу, щоб не заважати звірям з маленькими дитинчатами. У свій захист можу сказати, що я був один і пересувався тихо (навіть падав тихо) і нікого не бачив.... але все одно соромно :(
Прибіг... А де потяг? Подивився у розклад.... та немає потяга у 18:30. Перевірив записи, які зробив у Тюбінгені на вокзалі - нічого! І звідки воно у моїй голові взялося, що о 18:30 потяг?!?!? Міг і не бігти, може і не падав та і ще поблукав би замком!!!... Але що його зробиш? Знову починався дощик, то ж я сів читати книжку на пероні, в очікуванні потяга. От тут виявилося дуже доречним яблучко від "секретного друга". Дякую! :)
До Тюбінгена дістався без пригод... І те, що я виділяю "до Тюбінгена", досвідченому читачу опусів вже стає зрозумілим, що зараз щось буде. Ну вцілому так... Хоча нічого цікавого. Я так і не зрозумів достеменно, як їздять автобуси з Тюбінгена до Хіршау. Вийшов з вокзалу, дивлюся стоїть якийсь автобус на зупинці, але вже від'їжджає. До Хіршау ходить 18 автобус, на ньому зазвичай так і написано "18 Hirschau", а на цьому написано "18 Rottenburg" - роблю висновок "100% не мій!". Але потім, коли автобус від'їхав, по розкладу я зрозумів, що то напевне був мій. Бо на електронному табло висвітилося, що 18 маршрут буде через годину... Стояти годину у мене не було ніякого бажання, то ж пішов пішки.
Додам, що одного разу, їхали звичним автобусом "18 Hirschau", але він їхав не своїм маршрутом, а горОдами. Переш ніж потрапити на свою зупинку ми об'їхали майже весь Hirschau.
Йшов по велодоріжці. Цікавим був поділ на смуги в обидва боки... хоча цікавим був і сам факт поділу велодоріжки на смуги! Поділ було зроблено маленькими світлодіодами, які були вбудовані у доріжку разом з маленькою сонячною батареєю. У сутінках саме те, що треба!
От тут вже пригод не було. Я взагалі помітив для себе, що пересування пішки - найбезпечніший і найбільш контрольований спосіб пересування.... особливо в Німеччині.
Я хоч і прийшов пізніше ніж розраховував, але обговорення не пропустив. Зате пропустив загальноволонтерський рейд у Тюбінген. Як з'ясувалося - просто прогулянка містом.
Оскільки вихідні пройшли насичено, то і обговорення було жваве. Обговорювали похід у замок Ліхтенштейн. Як я дізнався, не для всіх похід лісом пройшов без ускладнень. Періодично дівчата падали на слизький поверхні, були сльози і т.і. Я цього не бачив, бо, зазвичай, йшов попереду з картою. Але я сам падав під Гогенцоллерном. Коли я взяв слово, я запропонував чи порадив тім-координаторам, залишати після себе своїм наступникам якісь поради/лайфхаки для наступних таборів, адже це був не перший такий табір у Хіршаю і не перший візит до Ліхтенштейн або і до Гогенцоллерн. На що отримав відповідь, що вони такою інформацією обмінюються, але поширювати її на всіх - не цікаво.
На тому ж обговоренні дізнався, що під час відвідування Міліца потребувала якоїсь медичної допомоги. Як я зрозумів, надання допомоги відбувалося через Міхі. Що саму було - не маю уяви. Пишу для того, щоб повідомити, що страхова через SCI Germany працює нормально. Для мене з самого початку була дивною вимога до всіх учасників мати своє страхування. Оскільки, як на мене, взаємодія німецької страхової з німецьким лікарем завжди буде більш ефективною.
На обговоренні були повідомлені плани на новий тиждень:
- Понеділок - пішохідні екскурсія з екскурсоводом по Тюбінгену.
- Вівторок - прогулянка по річці Неккар на човні.
- Середа - дегустація місцевих вин місцевої винокурні.
- Четвер - нас на роботі повинно було відвідати керівництво з Тюбінгена разом з представниками преси.
- П'ятниця - Іді повинен був провести екскурсію по всьому Hirschauer Berg. Барбекю/прощальна вечірка.
І наостанок цієї частини повернуся до м.Гехінген. Я писав, що мене потішила фільтрувальна станція стічних вод. І це в Німеччині норма. Такі станції є в багатьох великих та малих містах. Влада Тюбінгена ставила собі у здобутки те, що з під крану тече питана вода. У нас.... у нас це ще в майбутньому :(
Ще цікавий факт.... між Хіршаю та Тюбінгеном працюють дві ГЕС. Саме це пояснює різний рівень води у двох рукавах річки Неккар, які видно переїжджаючи через міст над Неккар. І ці ГЕС не передбачають водосховища з затопленням значних територій, з усіма негативними наслідками для природи.
І ще продовжуючи цю тему. В Хіршаю, та і в інших містах, я звернув увагу на велику кількість сонячних панелей. Одного разу запитав Іді про це, про ймовірну підтримку з боку держави та про якісь особливості встановлення і користування. На що отримав відповідь, що то досить дорога забавка і тільки досить заможні люди можуть собі це дозволити. А от встановлення та використання сонячних водяних колекторів дуже ефективний засіб економії електроенергії.