Ірландія 2016 - Дорога

До аеропорту "Бориспіль" я їхав на SkyBus через Київ-Пасажирський. Вартість: з Київ-Пасажирського 60 грн, з метро Харківська 30 грн. Але майте на оці, що на Харківській вже всі сидячи місця зайняті, як і багажне відділення.

Вперше був у новому терміналі. Отримав квитки, здав багаж.. І тут я збагнув...... я гроші залишив у рюкзаку, який здав. Хвилювався до самого Дубліна.

Коли вже заходили у літак, було кумедно. Нагадую, що ми летіли до Парижу. І коли піднімалися по трапу, бачу переді мною йде хлопець точнісінько як у відомому вислові Кузьми (?): "Кого цікавить, що ти в порваних кедах, якщо ти гуляєш в них по Парижу?"... І ще один варіант цього вислову, який не так сильно піарить Париж: "Не витрачайте гроші на шмотки, витрачайте на подорожі. Яка різниця скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш в них по Парижу?"

Мені дісталося місце біля ілюмінатора. Коли злетіли, то красиво покружляли навкруги моїх рідних місць, а потім летіли вздовж пр. Перемоги на захід. Рейс виконував МАУ, то ж "суто для підвищення якості обслуговування" їжа та напої тільки за €.

Під час польоту ще був цікавий для мене момент. Але зайду здалеку. Я вже не пам'ятаю коли і як, але я якось надибав сайт www.flightradar24.com. Він в режимі on-line показує місцезнаходження всіх літаків у небі. Може не всіх, але я пам'ятаю, що колись був скандал, бо сайт показував і літаки перших осіб держав. Так от я добре пам'ятаю, як я здивувався величезному скупченню літаків у Європі і майже повній їх відсутності у нас. А я, як раз, летів у Європу.

Так от сиджу я собі, читаю книжку. Аж тут бічним зором помічаю, що наш пасажирський літак Boeing 737 випустив "ракету", вона виринула з-під нашого літака і стрімко почала віддалятися. Я повернувся до ілюмінатора, аж бачу як від нас віддаляється інший літак. От така щільність літаків у Західній Європі. До цього інші літаки бачив в ілюмінатор, але так, щоб траєкторії перетиналися на різних висотах, таке вперше.

Після приземлення літак ще досить довго катався по аеропорту, поки не пристав до якогось гейту. Як на мене, перевірка безпеки була так собі. Я очікував більш ретельної перевірки, з огляду на теракти, які відбувалися у Франції. Навіть у Дубліні перевірка була більш прискіпливою.

Аеропорт Шарля де Голя. Аеропорт поділено на термінали, як і інші аеропорти. Але поки, що я не cтикався з аеропортами (і сподіваюся, що не буду стикатися), де зв'язок між терміналами відбувається за допомогою шатлів (спеціальних автобусів).

Вся інформація по міжтермінальному сполученню в аеропорту Paris-Charles de Gaulle тут. Але варто уважно дивитися і на інформаційні табло в аеропорту, оскільки інформація на сайті та на табло може несуттєво відрізнятися.

Шатли для пасажирів у транзитній зоні їздять по частині аеропорту, де знаходяться літаки, тобто фактично, по злітно-посадковій смузі. Тому вільний вихід до шатлів відсутній. У кожному терміналі є вихід, біля якого повинен знаходиться працівник аеропорту. Він відкриває двері, тільки коли під'їжджає шатл.

І найцікавіше... оскільки, як я вже з'ясував, аеропорти-хаби, фактично, не працюють вночі, разом з усім не працюють і шатли.

Багато корисної інформації про аеропорт Paris-Charles de Gaulle є у FAQ.

Проблемою було ще й те, що на квитку, який я отримав у Борисполі, поля Gate/Terminal були пустими. Тобто я не знав, де буде відбуватися посадка на мій літак. Коли ця інформація з'явилася на табло в аеропорту і я зрозумів, як і куди мені треба їхати, приїхав останній шатл, який їхав "В ПАРК". Перший шатл наступного дня повинен був з'явитися о 5-ій ранку. Тобто у мене в планах з'явилася доволі "цікава" ніч, оскільки я залишаюся замкнений у моєму маленькому термінальчику. Добре, що там є туалет, розетки, шафи для зарядки (здебільшого НЕ придатні для зарядки ґаджетів, оскільки шнури занадто короткі/обірвані). І ще, як я зрозумів,  це стосується більшості аеропортів - кондиціонери, які працюють на повну потужність.. а оскільки людей в терміналі мало (тобто мало хто гріє повітря), то вночі досить холодно. В терміналі були періодично тільки прибиральники та приблизно чоловік 5-6 українців, які їхали чи то на заробітки, чи то у відрядження.

От тут я пожалкував, що залишив у рюкзаку не тільки гроші але і зарядку, і теплий одяг. То ж, пригадуючи свій тіватський досвід ночівлі, по черзі: читав та робив розминку, щоб зігрітися.

Ніч пройшла без ексцесів. О 5-тій ранку я пішов до виходу з термінала, через деякий час з'явився працівник аеропорту, підійшли інші пасажири та приїхав шатл. Прийшлося зробити зайве коло на шатлі, бо у потрібному мені терміналі працівник аеропорту ще був відсутній, а випустити пасажира з шатла на територію, де стоять літаки і обладнання - заборонено. Маршрут, я вам скажу - не дай Боже. Я спочатку думав, що ми об'їдемо по колу аеропорт, як це змальовано на схемі - аж ніяк. Ми спускалися та піднімалися на різні рівні аеропорту, до деякихось терміналів ми їхали і поверталися однією і тією самою дорогою, було враження, що їдемо у лабіринті.

Взагалі, мені не сподобався аеропорт Paris-Charles de Gaulle. Якщо буде можливість, то буду обирати рейси без нього.

Термінал 2E був значно більший ніж той, де я провів ніч. Зробив пару фоток і почалася посадка. Літак був компанії Air France. На борту були тільки стюарди без стюардес і нас годували. Хоча повноцінним годуванням це не назвеш: булочка + чай з молоком, при чому, чай та молоко розчинні.

В Дубліні, під час паспортного контролю, мене порозпитували про волонтерський проект, якщо це і була перевірка, то вона була бездоганна, у мене було (і зараз є) враження, що тому працівнику було реально цікаво, що за проект та чим ми будемо займатися.

На щастя, гроші були на місці.

Закинувши рюкзак за спину, я пішов з аеропорту. Там, трохи поблукавши, знайшов  потрібну мені зупинку. Справа в тому, що з аеропорту відходять автобуси, напевно, у всі кутки Ірландії.

На зупинці, не усвідомлюючи, що я роблю, купив квиток на автобус в автоматі. При цьому я поміняв 20€. Якщо чесно, я не зрозумів, як ці квитки працюють. На самому квитку написано, що він для подорожі впродовж 90 хвилин. І остання подорож повинна початися впродовж цих самих 90 хвилин з моменту початку першої подорожі, але я не знайшов ніяких позначень на квитку, які б вказували початок подорожі на автобусі 16A (хоча на сайті Dublin Bus такого маршруту немає, є тільки 16 і 16C). Квитки перевіряються або проїзд оплачується при вході водієві. Як я зрозумів, перевірка квитків на всіх засобах громадського транспорту відбувається технікою. Цей квиток на автобус має тонку металеву спіраль (котушку, яка, швидше за все є частиною LC-контура), в потягах квитки мають на собі магнітну стрічку.

Автобуси двоповерхові з WiFi, для користування яким (як і всюди в Ірландії) треба було зареєструватися на сайті компанії.

Подорож з аеропорту на другому поверсі поєднує в собі і суто транспортні послуги з екскурсійними. То ж як буде можливість - піднімайтеся... хоча з великими валізами це може бути не дуже зручно, бо сходи вузенькі.

Перше враження від Ірландії, точніше від передмістя Дубліна. Однотипні одно/двоповерхові цегляні будиночки вздовж дороги з невеликим подвір'ям, яке найчастіше використовується для паркування авто. Мені, якщо чесно не сподобалося. Точніше мені б не сподобалося б жити в такому - життя з мінімумом приватності. Таке враження, що ірландці спеціально демонструють своє життя оточуючим, вітальні, спальні - все одно. Я такого не розумію.

Їхали ми досить довго, зупиняючись на багатьох автобусних зупинках, але все ж таки дісталися до центру Дубліна.

Напевне, як і завжди, вийшов з автобуса і почав оглядатися. Нічого не зрозуміло, нічого не знаю...

Я опинився на досить широкій вулиці O'Connell Street, посеред якої велися будівельні роботи. Навколо досить багато людей, всі кудись поспішають і тільки я такий собі... загублено-розгублений.

Як я планував своє перебування в Дубліні першого дня?.. Я розраховував, що я зразу поїду на трамваї/автобусі до залізничного вокзалу, там залишу рюкзак і погуляю довкола вокзалу.

Зараз же я побачив, що в мене купа часу до мого поїзда. То ж я змінив плани і вирішив потихеньку йти пішки вздовж річки Ліффі аж до вокзалу. А там вже, як буде час, погуляю навкруги вокзалу.

Особливо розказувати нема чого... фотки фотки фотки...

O'Connell Bridge з Ha'penny Bridge	Grattan Bridge з Millennium Bridge
Grattan Bridge	O'Donovan Rossa Bridge
Вам шрифт нічого не нагадує? Бо мені нагадує Гарі Поттера.	Ні, це не фото Clarence Hotel, це фото цистерни Guinness. Так... п'ють цистернами ;)

От так потихеньку, зупиняючись на фото та їжу, я і дістався вокзалу. За ці пару годин мої нові батарейки в фотоапараті сіли вщент. Наука на майбутнє: хороші/оригінальні батарейки не можуть коштувати так дешево.

На превеликий жаль, виявилося, що вокзал не має камери схову. І, забігаючи наперед, це стосується всієї Ірландії, а не тільки цього вокзалу. На той час, я вже трохи стомився від рюкзака, то ж я обмежився короткою прогулянкою у бік зоопарку і назад.

Квиток! У мене ж був тільки квиток роздрукований з моєї пошти. Його треба було поміняти на квиток, який придатний для використання на турнікетах. Під час перегляду моїх друкованих квитків, я звернув увагу, що під час подорожі з Дубліна до Кілларні на пересадку у Маллоу виділено біля 20 хвилин, а от від Кілларні до Дубліна всього 4 хвилини. Я трохи нервував, чи достатньо цього? То ж вирішив запитати на касах. На касах мене заспокоїли, що потяг буде мене чекати (якось слабо віриться) і додатково показали, де і як я можу отримати квитки. Інструкція по отриманню квитка була в листі замовлення, то ж проблем не було.

На вокзалі також побачив цікаву (соціальну?) рекламу від Залізничних Доріг Ірландії (мій вільний переклад):

Час починати слідкувати за собою!
Ви вчилися по ночах, товпилися на екзаменах, ви переконали себе, що піца це овоч. Їдьте на потязі додому, щоб за вам хтось доглянув. Вочевидь, ви не готові до роботи.

Напис супроводжувався одним з фото:

Залишалося трохи часу, то ж я читав... роздивляючись людей навкруги і гадаючи: "З ким з них я буду разом у таборі?" (P.S. Не вгадав)

Коли повідомили про початок посадки на потяг, люди потягнулися до перону. Під час посадки будь-які непорозуміння неможливі - над місцями написані імена пасажирів, які вказувалися під час замовлення.

Дорога була легка і приємна. Знову ж таки, після реєстрації (ірландська залізниця досі періодично інформує поштою про зміни в русі/розкладі), запрацював WiFi. То ж я милувався краєвидами, читав та періодично сидів в Internet. Пересадка у Маллоу відбулася без проблем - обидва потяги були на одній платформі, то ж все пройшло швидко.

А далі я трохи хвилювався, щоб не пропустити станцію Кілларні. То ж слідкував і по вказівнику станцій і по GPS. Але в Кілларні виходило багато людей, то ж пропустити цю станцію було важко.

Цікавим ще був контроль квитків. Перш за все у Дубліні для того щоб увійти на перон квитки перевірялися турнікетами. А по ходу руху потяга по вагону проходила працівник залізниці і рахувала загальну кількість пасажирів.

Як я вже казав у Кілларні виходило багато людей. Тож спочатку було досить важко розібрати, що де знаходиться, я тільки йшов за потоком. А потім вже, коли люди почали розходитися по таксі, я почав шукати "своїх". У моїй уяві там повинен був стояти старий обшарпаний джип, ну або мінівен на зразок "буханки"/УАЗ-452.. Ну це ж лісники. Ніде нічого подібного не бачив. Аж тут бачу, що стоїть купка людей і у однієї дівчини на планшеті в графічному редакторі від руки написано "VSI". Знайшов!