Ранок понеділка виявився на стільки дощовим, що аж радісним. Нелогічно? ;) Справа в тому, що якщо йде дощ, то ми не повинні працювати в лісі, тому і радість - ще один вільний день. Нашу підозру/надію підтвердив Тім, коли приїхав і сказав, що з огляду на погоду, сьогодні вихідний.
Повноцінний вихідний день дозволяв нам перенести екскурсії, заплановані на вечори після роботи впродовж тижня, на цей дощовий понеділок. Тим більше, що приблизно через годину дощ припинився. Це були екскурсії: Ross Castle (замок Росс) та Muckross House (будинок Макросс). При цьому, якщо Muckross House ми бачили майже кожного дня, проїжджаючи на/з роботи і декілька раз проходили повз нього, то Ross Castle ми бачили тільки верхівку здалеку.
Першим ми вирішили відвідати Ross Castle. Оскільки нас було багато, а відстань суттєва, було прийнято рішення під'їхати до замку на таксі. А назад вже за бажанням - хто як захоче. То ж поснідавши та зібравшись, ми рушили.
У замку, як волонтерам національного парку для нас екскурсія безкоштовна. Але треба було трохи зачекати наступної групи. То ж ми походили навкруги замку, роздивлялися та робили фотки.
|
|
Коли почалася екскурсія, нас попередили, що, на жаль, фотографувати під час екскурсії заборонено. То ж вибачайте, фотографій з середини немає. Головне, що я збагнув/усвідомив з екскурсії, що замок у середньовіччі аж ніяк не романтичне місце, зразу стає зрозумілим, що це перш за все фортифікаційна споруда. Ну і застарілі технології даються в знаки. Перше скло в Ross Castle з'явилося чи то в XVI, чи то в XVII сторіччі. А до того бійниці, які виступали у якості вікон, просто затуляли аби чим, щоб не мерзнути взимку, через це і освітлення в замку було ніяким.
У фільмах часто буває, що хтось ввалюється в головну залу (або взагалі на коні в'їжджають) до барона/герцога/... та нічого подібного! Принаймні у Ross Castle для того, щоб зайти у залу, треба піднятися доволі вузькими гвинтовими сходами, які мають різний розмір сходинок, повз казарми. Крім того сходи йдуть вгору по ходу часової стрілці, це означає, що правшам, які нападають, було досить незручно користуватися зброєю, в той час як правшам, які захищають замок, було зручно користуватися зброєю. Тобто зрозуміло, що головна функція замку - це оборона і безпека його володарів.
 |
 Ross Castle (замок Росс) |
Переважна більшість людей у замку спала просто на підлозі. Принаймні у Ross Castle ми бачили тільки одне ліжко, і воно було хазяйське (колиску я не беру до уваги). Як і більшість тогочасних ліжок, воно було пристосованим для спання сидячи, тобто було укороченим. На скільки я пам'ятаю, нам пояснювали таке спання низьким рівнем медицини та хронічними легеневими хворобам. Сидячи було легше спати, не так мучили набряки та задишки під час сну. Це не єдина версія, яка пояснює спання сидячі, але вона, як на мене, виглядає найбільш реальною та правдоподібною, якщо пригадати яким був замок (постійні протяги, опалення та освітлення вогнем) і якою була (або не була) медицина...
Ще запам'яталася грілка на вугіллі, хори в приймальному залі і багато шаф/скринь на замках (тепер я розумію звідки взялася посада - ключниця).
Хочеться ще сказати про два приміщення. Перше - це приміщення для слуг. Кімната розділена полицею на два поверхи і все. Ніяких меблів, нічого. Звісно на підлогу (кам'яну або дерев'яну) ще кидали якісь мішки з сіном чи ряднини, але все одно, про затишок або мінімальну приватність годі й казати.
Але культурним шоком для усіх стала вбиральня. От тут я і жалію більш за все, що не можна було робити фото. Хоча от там як раз спалах ні на що вплинути не зміг (екскурсоводи аргументували тим, що спалах погано впливає на експонати). Я спробую пояснити... Уявіть собі вздовж стіни, приблизно на рівні пояса, горизонтальну поверхню, десь може 25-30см завширшки (або точніше в глибину, бо завширшки вона на всю довжину стіни), яка має в середині поздовжню канаву. І от ця конструкція ще зверху накрита металевою решіткою. Як користувалися цим туалетом точно - не знаю, ми посоромилися розпитувати у екскурсовода, але я впевнений, що це було огидно. Одне було реалізовано чудово в туалеті - це усунення запахів - оскільки туалет знаходився високо, то вітри там гуляли всюди. "Сходити до вітру" звучало б дуже доречно.
На цьому екскурсія і закінчилася. Ми подякували за екскурсію і пішли, хто у хостел, хто у Кілларні. Скажу, що Ross Castle нікому не сподобався. Дивитися майже нема чого - здебільшого голі кам'яні стіни. Але, як на мене, ще додалося розвінчування міфів. Як я вже писав на початку розповіді про Ross Castle, він доводить, що середньовіччя позбавлене романтики такої, як ми її собі уявляємо. Рицар на білому коні приїжджає за своєю принцесою/нареченою і т.п., і т.і. Це важке, грубе, суворе життя. Для мене екскурсія була цікава/повчальна.
Після Ross Castle я пішов до Кілларніу пошуках якихось цікавих сувенірів, але марно. Торговий центр біля залізничного вокзалу та автобусної станції мене не вразив. Бен казав, що найбільше різноманіття в супермаркетах Tesco. Взагалі-то я один з таких супермаркетів у шукав, але знайшов те, що знайшов.
Після супермаркету поспішив до хостелу, щоб не запізнитися до Muckross House. Накрапав невеликий дощик, але я повернувся вчасно. То ж екскурсія в Muckross House!
Так само нас попередили, що фотографувати заборонено, навіть біля входу показали приклад того як вигорають експонати (хоча приклад стосувався вигорання на сонці, а не від спалахів, але дискутувати не було сенсу). Знову ж таки, як для волонтерів національного парку екскурсійна програма була безкоштовна.
Зразу скажу, що відвідування Muckross House дівчатам (про Бена та Бруно не знаю, бо вони не ділилися так емоційно своїми враженнями) сподобалося значно більше ніж Ross Castle. Ну це й не дивно. Будувався Muckross House для відпочинку як мисливський будиночок і будувався значно пізніше за Ross Castle, тому він значно комфортніший, облаштований та комфортніший за Ross Castle.
З того, що мені запам'яталося. Дуже багато трофеїв, що в принципі повинно бути в мисливському будинку, але, як на мене, вже занадто. До речі, виявилося, що кожен трофей підписувався: де, хто і коли його здобув.
У першій кімнаті здивував двоглавий орел на люстрі, але я не встиг запитати екскурсовода щодо нього. Але я підозрюю, що так само як і у Ross Castle, багато експонатів докуповувалося окремо в інших місцях, оскільки впродовж тривалого часу Muckross House був у занедбаному стані.
Зацікавили столи, які були оздоблені у техніці маркетрі. У такій самій техніці, якщо я не помиляюся, було виконано стола з картою Європи у Олеському замку Львівської області.
В тій самій кімнаті, де я побачив інкрустовані столи, екскурсовод запитав у нас: "Що це?", вказуючи на дві... штуки, які стояли біля каміну і трохи нагадували військові штандарти. Виявилося, що це такі собі шторки від вогню. Вони регулювалися по висоті і переставлялися за потребою, щоб створити комфорті умови дамам та їх макіяжу.
Стала зрозумілою система виклику слуг за допомогою дзвоників. Виявляється, у приміщенні прислуги є цілий оркестр дзвіночків з різних кімнат і навчені слуги по тону дзвіночка розуміють, в якій з кімнат їх викликають. Для мене от тільки залишилося таємницею, що вони робили, коли мотузка перетиралася і рвалася? Всі комутації вбудовані у стіни, а шпалери тоді коштували дай Боже, то ж ламати стіни не варіант...
Не знаю чи змінилися часи, але показовим є бажання тогочасних (?) людей отримати титул. Артур Херберт, власник замку, був досить заможною людиною, політиком. Принаймні достатньо заможним, щоб побудувати Muckross House. Але бажаючи отримати титул, він 10 років готувався до прийому в Muckross House королеви Англії Вікторії. Перебування у Muckross House не зворушило королеву, але постійні витрати на перебудову "зворушили" статки самого Артура Херберта і він мусив продати будинок. Хоча, до правди, треба сказати, що це саме був час Великого Голоду в Ірландії, то ж може причина продажу будинку була не на стільки очевидною. Але у будь-якому випадку, заощадження на примарному титулі могли допомогти пережити важкі часи.
Цікавою/сумною була можлива кар'єра людини у такому будинку. На кухні екскурсовод запитав нас, чому на нашу думку раковини для миття посуду були заввишки трохи вище колін? Варіанти карликів та леприконів виявилися не правильними. Це було місце дітей - перші щаблі у кар'єрі тогочасної людини. Максимальна посада, яку можна було отримати в будинку - ключник винного погріба.
Ну і на останок біля виходу знаходилися плакати, які розповідали про весь комплекс Національного парку: традиційні ферми, Ross Castle, серед іншого не останнє місце займав стенд щодо проекту збереження лісів і боротьби з рододендроном. О так... ми знаємо!
Виходячи на вулицю мене спіймав якийсь фотограф, який фотографував Muckross House, та попросив продефілювати для нього. Мені не важко. Як потім виявилося, він робив знімки на довгій витримці і йому хотілося на знімку отримати.... "привида", тобто таку змазану фігуру на фоні чіткого будинку. Він знімок отримав. То ж якщо Вам будуть казати, що у Muckross House хтось бачив привид - то був я!
Ввечері ми грали в ігри, які трохи нагадували гру "Крокодил", або як її ще називають "Гру в асоціації", коли треба без слів пояснити щось. Слова загадувала Ксюша, а нас було поділено на дві команди. Було дуже весело! :)
В цілому день пройшов досить насичено і ми багато чого встигли і побачили. Не буду обманювати, ми очікували, що вівторок теж буде вихідним, оскільки ймовірність того, що зранку буде дощ була досить високою.
Дощ нас не підвів... Підвів Тім. Він, швидше за все, теж помітив, що дощ йде здебільшого зранку, приїхав трохи пізніше, коли дощ припинився. Тож ми поїхали на працю. Само цього дня Тім повертав нас назад, коли помітив, що хтось залишає занадто великі "пеньки". Саме цього дня дощ починався і припинявся декілька раз, то ж все було мокре (і ми також).
День виявився не дуже вдалим не тільки через дощ. У хостелі у мене назбиралося два комплекти брудного робочого одягу, то ж я вирішив випрати їх. В голові ще жевріла думка, що щось не так, але я до неї не прислухався. Тож, коли виймав з пральної машини свої речі, отримав... випраний годинник! :( Так... забувся його в кишені штанів :( Ремінець розірвався, скло тріснуло і всередині була вода, коліщатко для заводу було відсутнє. Я швидко оглянув барабан - нічого, але потім вирішив подивитися більш ретельно. Як результат: знайшов коліщатко для заводу годинника, запчастину для ремінця мого годинника, монету у 20 пенсів та обручку. Ксюша, яка в той момент була поряд, сказала, що я знайшов свій геокешінг-скарб. Я ж сприйняв це як отримання квесту на повернення обручки її хазяйці (поки що невдало :().
Крім того до нас у хостел зайшов вчитель, який повинен був бути керівником у дитячому природничому таборі після нас. Тобто, ми від'їжджаємо в суботу, вони в понеділок заїжджають. Він прийшов перевірити, чи все добре з хостелом і чи повернемо ми його цілим і неушкодженим. Слово за слово... Виявилося, що у минулому році цей вчитель перехворів на хворобу лайма (системний кліщовий бореліоз) через укус кліща тут у парку. Йому повезло, що він вчасно звернувся до лікаря, йому встановили діагноз і хвороба пройшла без ускладнень, хоча, на скільки я пам'ятаю, він казав про піврічний курс антибіотиків... а я не думаю, що він може пройти непоміченим для організму. Це суттєво відрізнялося від того, що повідомили нам: "Also, we want to inform you that ticks in Ireland are not dangerous and they do not spread Lyme disease; it’s a very small bug, and its bite is just like general insect’s bite. If you find one - don’t panic, just gently remove it from your skin." Вільний переклад: "Також ми хочемо проінформувати, що кліщі в Ірландії безпечні і вони не є носіями хвороби Лайма. Це дуже маленькі комашки і їх укус такий самий як і будь якої іншої комахи. Якщо Ви знайшли кліща - не панікуйте, а обережно видаліть його зі своєї шкіри".
Як на мене, найбільше злякалися тімлідери, оскільки окрім свого здоров'я вони несуть відповідальність ще і за волонтерів. Бен купив додатково якийсь потужний репелент, то ж була надія, що проблему вирішено.
Наступного дня зранку Ева повідомила всіх, що через те, що вона вчора добряче намокла, вона застудилася і їй зле, тож вона не може приймати участь в роботі у лісі. Нас стало менше.
Того дня роботи проходили на жахливій ділянці лісостепу. Вперше мені здалося (чи не здалося?), що мої чоботи промокли, бо весь день я був у воді. У високій траві загубився ніж, але на щастя потім знайшовся (який я радий був яскравому темляку на ножі).
Того дня роботи проходили на жахливій ділянці лісостепу. Вперше мені здалося (чи не здалося?), що мої чоботи промокли, бо весь день я був у воді. У високій траві загубився ніж, але на щастя потім знайшовся (який я радий був яскравому темляку на ножі).
Під час обіду ми, крім всього іншого, були зайняті зніманням кліщів з себе, тих, які повзали по одягу. І це не дивлячись на обробку новим потужним репеллентом, який купив Бен. А по поверненню у хостел почалося... Я з себе зняв свій максимум - 8 шт. Але у мене вони були звичними (як на фотках вище), а от дівчата... Дівчата зняли з себе великих кліщів з червоними щитками на спині. Я не фахівець, то ж до якого виду належать кліщі, яких знімав я з себе і ті, яких знімали дівчата - не маю уявлення. Але паніка досягла свого апогею. Частина групи відмовився їхати наступного дня у ліс на роботу, натомість хотіли отримати якусь медичну консультацію в Кілларні. На той час кліщі кусали всіх. Ну.... окрім однієї людини... Всі зі мною погодилися, що він гідний зватися The King of ticks (Король кліщів). Що робив Бруно, щоб його не кусали - я не знаю, але факт залишається фактом. Він іноді навіть працював у футболці і нічого, жодного!
Щодо захисту від комах. В матеріалах, які надсилалися нам з VSI, була порада для захисту від комах та кліщів узяти з собою якомога потужніший репелент (одного разу була порада з концентрацією DEET 55%, а інший раз 20-30%). Я купив Gardex Extreme в якому N,N-діетілтолуамідом (DEET) було 33,0%, це максимум, який я знайшов. Моє враження - що обробляв одяг, що радіо слухав. А нє, брешу... смердить неймовірно. Крім того, той засіб, який купив Бен напередодні, мав концентрацією DEET - 100% (я не повірив, і навіть перевірив етикетку) і його багато хто сьогодні використовував. Про мошок не скажу однозначно, але проти кліщів ці засоби виявилися безсилими. Швидше за все від кліщів більш ефективними будуть не репеленти, а акарицидні засоби.
І на останок щодо захисту. Сітка на голову - чудово, але низ сітки нічим не закріплений. Тому, коли людина стоїть прямо, низ лежить на плечах - все захищено, але, коли людина нахиляється, то сітка звисає, і комахи можуть вільно залітати всередину... а вилетіти вже не завжди можуть. У мене було таке, що комах під сіткою більше ніж навкруги. До чого це я? Низ сітки бажано застібати або замотувати так, щоб він не бовталася. І я ще раз можу сказати "ДЯКУЮ" Еві, за те, що підказала використовувати для цього BUFF, також відомий як багатофункціональний шарф-труба.
Ввечері наші тімлідери влаштували нам гру, яка була присвячена Ірландії. Дві команди: майже у повному складі волонтери від VSI, за виключенням зрадника Бруно і волонтери на більш тривалі терміни + Бруно. Питання були найрізноманітнішими: хто, з зображених на фото, президент Ірландії, який винахід, з приведених на фото, не було винайдено в Ірландії і т.і. Або питання на знання ірландської мови: Бен писав ім'я і треба було вгадати: жіноче чи чоловіче це ім'я і як воно вимовляється. Тобто питання, які відсутні в Wikipedia, та і у infosheet. Ну а наприкінці було три конкурси, які фактично визначали переможця: найшвидше відкрити пиво, ПРАВИЛЬНО налити пиво у кухоль і якомога швидко випити кухоль пива. Тут на жаль ми програли по повній. :(
Наступний ранок виявився гарячим. Коли Тім приїхав, його зустріли волонтери, які мали дуже багато запитань. І, на жаль, замість того аби визнати факт, що у цьому році через теплу зиму (?), дійсно, кліщів більше ніж зазвичай, Тім почав звинувачувати тімлідерів у тому, що вони зривають, саботують роботи у парку і підмовляють волонтерів не працювати. Я був трохи здивований тим, як активно відстоював інтереси волонтерів Бен. Коротше кажучи, зустріч закінчилася тим, що Тім грюкнув дверима хостелу і поїхав, а Бен пішов збирати валізи.
Приїхало таксі, а ми не знали що роботи, бо була купа варіантів, хто що може подумати і як це може вплинути на нас і на тімлідерів. Я для себе вирішив - я приїхав працювати у парку, сидіти в хостелі я не бачу сенсу, відвідувати лікаря я теж не бачу сенсу, бо для діагностики пройшло ще не достатньо часу, то ж я вирішив їхали на працю. Але після повернення у Київ треба буде обов'язково зробити аналіз крові на хворобу Лайма.
Разом зі мною поїхали Марлен, Бруно, Лора і я. На жаль, попрощатися нормально з Беном не вийшло.
Тім та Пітер були дуже розлючені, коли побачили, що ми приїхали не у повному складі.
Тім та Пітер були дуже розлючені, коли побачили, що ми приїхали не у повному складі.
Того дня працювали у лісі. Працювалося легко і невимушено. На ділянці було декілька зламаних великих дерев під якими ріс рододендрон. Для того аби обробити рододендрон треба було залізти під повалені дерева... я зрозумів як себе почував Триокий Ворон, коли той вже фактично жив у чардреві (з Ігор Престолів). :))
Того дня обід був нудним. Зазвичай, для того аби відігнати мошок та кліщів під час обіду, ми розводили багаття і за для диму кидали в нього або мох, або зрізаний рододендрон - обід зразу ставав значно жвавішим. Але оскільки Тім забув запальничку, обідали ми без вогню. Щоправда того дня мошок та кліщів майже не було. То ж всі почали дрімати після їжі.
В хостелі нас чекали добрі новини. Дублінський офіс VSI наказав Бену не залишати табір. Крім того офіс на 100% став на бік тімлідерів і висунув додаткові вимоги Національному парку Кілларні щодо більш якісного інформування про умови проживання та роботи для наступних таборів у Кілларні.
Настя, Вєра і Ксюша були на консультації у лікаря в Кілларні, який фактично повідомив їм відомі факти, що зараз діагностика нічого не виявить і т.і. Її варто проводити через 2-3 тижні після ймовірного зараження.
Я ще запитував у Ксюші, якщо по поверненню до Києва, аналіз крові покаже, що я маю хворобу Лайма, чи можу я розраховувати на страховку, оскільки страховий випадок стався саме під час проекту. На жаль вона точно відповісти не змогла, але сказала, що питання слушне і якщо так, не дай Боже станеться, станеться - варто звернутися до дублінского офісу VSI.
Наступний день був останнім днем у таборі. З цим було пов'язано дві події. По-перше, повинні були приїхати представники головного офісу VSI. Вони повинні були провести опитування волонтерів, тобто відгуки та пропозиції волонтерів відносно проекту. Для тімлідерів це було не зовсім комфортно, бо зазвичай для отримання фідбеків присутність представників головного офісу не обов'язкова. Але було зрозуміло, що персональна присутність для представників дублінського офісу VSI - це просто можливість відпочити і цікаво провести час поза офісом. До чого це я веду? П'ятниця повинна була бути зі скороченим робочим днем через опитування.
По-друге, ми планували провести барбекю-паті. Спочатку на нього планувалося запросити Тіма з Пітером. Але після останніх подій було прийнято рішення провести його у вузькому колі. То ж всі займалися меню та визначалися з тим чого не вистачає.
Оскільки знову згадав про їжу, розкажу трохи про неї більш детально. До того ж четвер - був мій день. Спочатку в цілому і згадаю блюда, які готувалися впродовж проекту (оскільки фактично наступило його завершення).
Як я вже писав вище, популярними стравами на сніданок були пластівці різного типу з фруктами та молоком або вівсянка. На вечерю декілька раз були пасти. З того що я ще запам'ятав:
- млинці, які пекла Настя - дуже смакували разом з медом, джемами та згущеним молоком, яке сама Настя і привезла. Згущене молоко не набуло очікуваної популярності, я вважаю тому, що не змогли підібрати потрібної пропорції. Настя і після Бруно закінчувала робити млинці, бо у нього натхнення зникло на пів дорозі.
- чеські деруни - по назві зрозуміло, хто їх робив... так... ми з Беном, навіть є відео, яке підтверджує це :) Ну якщо серйозно, то шеф-кухарем була Ева, але чеськими я їх назвав, бо рецептура вже дуже відрізняється від того, що я знаю і зазвичай готую у якості дерунів. В Чехії в деруни кладуть муку (в той час як у нас, принаймні я, її намагаються не класти або по-мінімуму) і не кладуть цибулі взагалі. Ну... як на мене, то з цибулею та без муки смачніші...
- шоколадні цукерки від Марлен - просто танули у роті.
- картопляний салат від Еви був дуже схожий на олів'є від Насті та Вєри.
- борщ від Насті та Вєри... якщо чесно я не розумів, чого росіянки так загорілися готувати українську страву, при чому вони самі позиціонували її саме як український борщ. Під час покупки продуктів для борщу сталося якесь непорозуміння і замість свинини була куплена баранина. Борщ не став популярним, можливо через присмак баранини. Я ж не зрозумів того специфічного присмаку і їв борщ як і завжди. Борщ як борщ.
- тістечка Лоли.... так, я їх запам'ятав, але без коментарів.
- не пам'ятаю як називається, куряче філе смажене в панірувальних сухарях від Еви, для них, правда, мені довелося лагодити комбайн, але ...мммм смакота.
І ще про їжу... Точніше про питво. Я коли п'ю чай і коли він мені до смаку, у мене виривається такий... подих задоволення. Щось схоже було в аніме-мульфільмі Хаяо Міядзакі "Віднесені привидами" (англ. Spirited Away), коли в купальнях помили Бога Рік і він з задоволенням позіхнув. Так от ця моя особливість.... неймовірно тішила Бруно, аж до істерик і тільки його одного.
Здається все, що пам'ятаю, але хотів ще звернути увагу на сам процес. Готування їжі за кордоном (в Ірландії) пов'язано з труднощами пошуку потрібних продуктів, іноді взагалі їх відсутністю і пошуку замінників. Наприклад, для борщу бажана сметана - такого продукту як сметана немає, але.... один з йогуртів за смаком дуже наближений до сметани. Для олів'є треба солоні огірки та варена ковбаса - в Ірландії такого немає... довелося варену ковбасу замінити на сосиски, а солоні огірки вдалося знайти в "польському" магазині ("польський магазин" - це усталена назва для магазинів, в якому продаються продукті звичні для східних слов'ян). Варення немає, є тільки перетерті джеми. Це я до того, що вигадувати складні страви може бути ризиковано.
Того тижня я чергував разом з Евою, то ж допомагав з курячим філе, але у мене було ще своє блюдо. І коли всі сіли гратися у мафію, я зачинився на кухні, одягнув навушники і почав готувати.... тертий пиріг. Треба сказати, що я набрид тімлідерам зі своїми продуктами для пирога, але все одно вийшло не те, до чого я звик.
Вже коли вони награлися, а я поставив пиріг до духовки стався дивний, як на мене випадок. У мене залишилося 2 маленькі баночки з під джемів. Я просив якесь кисленьке варення 0,5л, натомість тімлідери купили джеми, здається, смородини та чорниці по 250мг. От скажіть, що роблять нормальні люди з банками з залишками варення? Я з дитинства звик - наливаю кип'яток, вимиваю банку і отримую смачнючий компот. Це догма, аксіома! На мене ж дивилися, наче я з унітаза пив. З другою банкою я вже запропонував спробувати всім, хто був на кухні, але бажаючих не знайшлося. Ну... мені більше дісталося!!
Залишивши гарячий пиріг у духовці, я пішов спати... в коридорі було чути декілька незадоволених вигуків, що до ранку пиріг може зачерствіти, але мені вже було все одно... Пиріг наче більш-менш вийшов, а хто коли його буде їсти - не важливо.
Зранку нас чекала ще одна "новина". Настя попросила у Ксюші велосипед покататися зрання по парку. І от на одному з поворотів їй на зустріч виїхав велосипедист, оскільки Настя не звикла до лівостороннього руху, то не впоралася з керуванням і впала. При падінні роздерла шкіру і забила коліно. Тобто зранку, коли всі спускалися снідати, вона сиділа вся в крові і розповідала, як саме вона падала. Аптечка не мала звичних для нас антисептиків. Та й ліки, які були всі англійською, то ж зрозуміти, що саме використовувати важко. Їхати Насті у ліс не було ніякого сенсу і, коли приїхав Тім, його фактично поставили перед фактом: ще -1 людина.
Працювали ми на тій самій ділянці, що і вчора. Мошок і кліщів майже не було. Працювалося легко і пів дня пролетіло дуже швидко. Коли ж ми почали готуватися до обіду, Тім повідомив нам, що обіду не буде, оскільки роботи закінчено, роз'їжджаємося. Біля автомобілів вони з Пітером подякували нам за роботу і ми побажали один одному всього найкращого.
По приїзду в хостел я побачив, що Настя фактично нічого не робила зі своєю ногою. Перев'язка, яку зробили похапцем зранку не мінялася, тобто рану, як зранку промили в озері після падіння, так її більше ніхто і не обробляв. То ж прийшлося взятися самому. Я спочатку побоювався, що концентрація вказана на hydrogen peroxide (перекис водню) занадто висока для того, аби обробляти таку рану, але не було куди діватися (хоча я пропонував розвести водою, або залишити відкритим на деякий час). Я сказав Насті, щоб вона промила рану водою від залишків землі/бруду і будемо обробляти. Обробляти вирішили на вулиці, щоб люди в середині хостелу не оглухли... це було слушна думка, я трохи поповнив свій словниковий запас. Але рану обробили і вона набула більш-менш прийнятного зовнішнього вигляду.
Приїхали представники дублінського офісу VSI. Зараз я назву ці суто ірландські імена: Маша та Матея (хорватське ім'я). Знову повертаючись до внутрішньої кухні волонтерства. Волонтери можуть приймати участь в довготривалих проектах в інших країнах, так от росіянка Ксюша працювала у нас тімлідером від VSI, росіянка Маша працювала на посаді Placement officer (співробітник по розміщенню?) в дублінському офісі VSI і її строк роботи закінчився, на її місце приїхала працювати Матея з Хорватії, яка, до речі, до цього вже була в волонтерському таборі в Національному парку Кілларні і їй на стільки сподобалося, що вона вирішила повернутися.
Дівчата приїхали не самі, а з пакунком пива. То ж барбекю-паті не повинно було бути сумним та нудним.
Нічого страшного в опитуванні не було. Головною метою було пересвідчитися, що в таборі все добре і всі задоволені проектом і може волонтери мають якісь поради або побажання.
Крім кліщів, про яких вже всі знали, були такі скарги/побажання:
- мовний поділ - було занадто багато людей, які розмовляли російською або французькою. В волонтерських проектах цього намагаються уникнути обмеженням кількості людей з однієї країни - максимум 2 людини.
- мала складова навчання під час нашою роботи - як я вже казав, я тільки в кінці зрозумів, чому треба робити саме так, як сказали рейнжери. Сюди ж можна віднести зниження мотивації під час роботи. Через малий час проекту ми не бачимо результатів і нема розуміння, що наша праця взагалі комусь потрібна і має сенс. Як я вже писав, іноді було відчуття безпорадності, коли бачиш масштаби розповсюдження рододентрона. У мене іноді була думка... може допомогти тільки напалм :(
- я порадив додавати в інфоліст інформацію про якісь заходи та події, які повинні проходити в місці перебування - так от під час нашого таборування були байк-шоу та color run, про які я дізнався запізно, а може про щось взагалі не дізнався.
- я порадив більш точно записувати в infosheet час (і місце), коли волонтери є вільними по закінченню проекта, на приклад, як місце і час зустрічі на його початку: "The meeting time is at 18.30 at Killarney Railway station". Тому що неможливо планувати свої подальші дії... точніше кожен їх планує в залежності від того, як зрозумів інформацію:"Departure: Saturday 18th June 2016 up to 1 p.m." ("Відправлення: Субота 18 червня 2016р до 13:00"). Чи означає це, що у 12:45 я ще можу знадобитися проекту? Чи може мені дають час до 13:00 щоб ноги моєї не було на території хостелу (чи Національного парку Кілларні?)? Тому у нас вийшло, що у когось поїзд о 7-му ранку, а я купував квитки на 15:48.
- порадив також домовитися з якимось з пунктів прокату велосипедів (тендер?) задля зниження вартості оренди для волонтерів. Маша розповідала, що спочатку взагалі VSI брав в оренду велосипеди для волонтерів, але (те, про що я вже писав) волонтери не несуть ніякої відповідальності за свої дії і за втрачені/вкрадені велосипеди довелося розплачуватися VSI. Моя пропозиція не знімає відповідальності з волонтера, він залишає свої документи у заставу, він несе відповідальність, але для нього вартість оренди менше. Пункт прокату отримує більш-менш постійний потік замовлень. Всі повинні бути задоволені.
- Ева порадила більш чітко пояснювати волонтерам перед початком проекту на скільки міняються ціни на квитки в залежності від часу та місця придбання. Я не впевнений, що я правильно почув/зрозумів, хоча перепитав тричі. Ева, коли їхала на проект за ОДИН залізничний квиток в ОДИН бік заплатила.... 70€ (СІМДЕСЯТ євро). Тому вона зразу з самого початку табору просила Бена замовити через Internet квитки на залізницю назад. Тому може для когось корисним буде інформація про Dublin Coach
Офіційна обов'язкова частина закінчилася і почалося приготування до пікніка. Ми з Бруно взяли частину їжі/випивки і пішли готувати багаття. Барбекю-паті вирішили проводити там, де ми знайшли один з геокешінг-схованку. Після розпалення багаття всі почали підтягуватися на пляж. Навіть шкутильгаюча Настя. Були всі окрім Саванни, зі слів Реббеки вона почувала себе зле, щось зі шлунком.
Скажу коротко - вечірка! Пиво, сидр, настоянка Насті, різні смаження на вогнищі :)
Ехх... класно було. Фото (С) Марлен
Купалися тільки Лор та Бруно - було занадто холодно і занадто багато мошок. Як Бруно вдалося вмовити Лор - не маю уяви. Знову далися в знаки дивні відносини між Бруно та Лорою, побачивши Бруно у воді, Лора закинула його одяг на дерево... було весело..
Багато цікавого розповіла Маша вже у неформальній обстановці. Виявляється в Росії зараз виїхати кудись важче ніж раніше, до того ж у багатьох галузях є криза, в тому числі зростає безробіття. Тому для багатьох молодих росіян участь у волонтерських проектах - це аж ніяк не реалізація їх внутрішньої потреби змінювати світ на краще, а звичайне працевлаштування. І тому росіяни генерують досить потужний потік волонтерів у закордонні проекти.
Про себе Маша розповідала, що вона з маленького містечка і якби не волонтерство, то вона б працювала на якійсь посаді без будь-яких перспектив, отримуючи копійки. А так вона подорожує світом та знайомиться з цікавими людьми. Нещодавно от була представлена президенту Ірландії.
Маша сказала слова, які мені запам'яталися:"Головне щоб волонтер, хотів зробити краще те місце, де він є". Коли ж людина приходить у волонтерство і відмовляється брати участь у волонтерських проектах у своїй країні - "кіна не буде".
Взагалі вечірка вдалася, вона була трохи сумною, але прощальна вечірка і повинна такою бути..
Поверталися ми назад вже глибокої ночі. До речі, коли я тільки збирався до Ірландії, то спочатку я її сприймав як північну країну, то ж я розраховував на білі ночі, а може навіть на північне сяйво. Коли я подивився на карту і побачив, що Дублін знаходиться приблизно на тих самих широтах, що і Мінськ, я був трохи розчарований. Але повертаючись у хостел була майже біла ніч, принаймні я йшов без світла. Хоча через деякий час довелося користуватися світлом, були ті, хто добре погуляв і їх треба було вести.
В хостелі почалися тривалі прощання, сльози, обнімання, записування контактів, складання речей і т.і. Це був доволі тривалий процес, бо людей було багатенько... та й більшість добряче напідпитку.
Серед всього іншого були розмови про завтрашній від'їзд та плани на завтра. І я почув, що дехто планує завтра відвідати спортивно-розважальний захід Color Run, який повинен був відбутися у Кілларні. Мені пояснили, що це біг на певну відстань і це є спортивною складовою, а розважальна складова - це фарби :) Бігунам видаються спеціальні фарби, якими вони можуть обсипати себе та один одного, крім того через певні відрізки траси встановлено місця, де бігунів обсипають фарбою. Я зацікавився і захотів піти, хоча б подивитися.... але вже тоді я розумів, що буду разом з Беном та Ксюшею прибирати у хостелі.
Тим часом Бен, паралельно з прощаннями, намагався записувати, хто коли завтра від'їжджає і на котру треба замовляти таксі. Бруно з Лорою від'їжджали зараз до будиночку Лори. Вони планували завтра з самого рання виїхати з Кілларні та пару днів (субота+неділя) подорожувати Ірландією. А зранку першою була Вєра, потім дівчата втрьох ну і я з Беном і Ксюшею останні...
Лягли спати ми, напевно, десь о другій годині ночі. Тому не було нічого дивного, що Вєру ніхто не вийшов проводжати о пів на сьому. Ну... окрім Бена, бо він і таксі замовляв.
Марлен, Еву та Настю ми вже проводжали, оскільки вже прокинулися. Були сказані останні теплі слова, побажання, обнімання і таксі поїхало...
Залишилося нас троє. Бруно, який приїхав за залишками своїх речей, не впевнено пересуваючись на велосипеді, я до уваги не беру.
Почалося прибирання хостелу. Хоча це я поспішив, спочатку було прибирання наслідків вчорашньої вечірки, оскільки ми, як і належить волонтерам, на березі все після себе прибрали і все сміття принесли до хостелу, а потім, як і належить втомленим людям, залишили все як є "до ранку". От ранок і настав. Разом з прибиранням почалося складання залишків харчів, та приготування бутербродів в дорогу. Ми вирішили придатну для вживання їжу залишити нашим хорватсько-французьким друзям. Паралельно відбувалися пакування своїх речей і підготовка до подорожі. Хоча здавалося, що часу повно, він пройшов дуже швидко, закінчили ми як раз перед приїздом таксі. Але я спокійний, що у того природничо-навчального дитячого табору, викладач якого до нас приходив, не буде підстав думати про нас погано, ми старалися залишити хостел краще ніж він був до нас!
Ксюша, як власниця велосипеда, збиралася їхати до станції на ньому, вони трохи посперечалися з Беном, але виграла (чи програла?) саме Ксюша. То ж переможений Бен і я їхали в комфортабельному таксі, а Ксюша крутила педалі. В цей час почався маленький дощик, який не завадив нам віднести пакунки з їжею до наших друзів. По дорозі ми, з незрозумілих для мене причин побачили Бруно, який йшов у бік Кілларні, ну і Ксюшу яка.... крутила педалі. Зустрілися ми вже на станції... у Ксюші вся спина була зальопана брудом. Я тільки тоді звернув увагу і запитав, чому вони не використовують крила на колеса... і збагнув, що взагалі ніхто не використовує крила на велосипедах. Виявляється це вважається додатковим аксесуаром, але Ксюша замислилася... До речі, Ксюша Бруно не бачила/не зустріла/не впізнала по дорозі, коли їхала... тож в силі залишилося більш раннє прощання.
Під час очікування нашого потягу я побачив сім'ю, яка, судячи з усього, поверталася з Color Run. Вони були на стільки веселими та щасливими, що я аж пожалів, що проміняв Color Run на прибирання будинку.
В потязі я їхав не на своєму місці, я сів поряд з Ксюшею та Беном, ніхто не був проти. Так само як і по дорозі в Кілларні квитки ніхто не перевіряв, тільки перерахували загальну кількість пасажирів.
Бен та Ксюша грали в гру зі складання слів. Бен таким чином вчив слова російської мови. Я трохи читав... трохи крутив носом і намагався зрозуміти, що це так тхне.
Епічною була пересадка в Маллоу. Як я вже писав, я ще по дорозі на проект цікавився в касах станції Х'юстон в Дубліна, чи достатньо буде 4 хвилин і мене запевнили, що достатньо. Я про це згадую, бо на пересадку було виділено 4 хвилини, а, на відміну від дороги на проект, цього разу до потяга треба було переходити між платформами через міст. Я узяв увесь багаж, а Ксюша разом з Беном займалися транспортуванням велосипеда.... а потім ще Ксюша шукала велосипедний вагон... і весь потяг стояв і нас чекав... Дядько в касі був правий!
Користуючись моментом, я знову почав мучити Бена запитаннями, на цей раз запитаннями стосовно цікавинок Дубліна. У мене була культурна програма, але я не був впевнений, що вона того варта. У Дубліні я збирався піти у Музей Леприконів. Але Бен скривився від згадки про цей музей і порадив його оминати десятою дорогою. На його думку це суто атракціон і не більше. Такої ж думки він був і про музей пива Guinness. Бен вважав, що цей музей може бути цікавим тільки фанатам Guinness (хоча він сам полюбляв це пиво).
Крім того, я для себе відмітив (він був по дорозі до Залізничної станції і я розраховував туди зайти ще минулого разу) Національний музей Ірдандії. Бен підтримав цей варіант і ще порадив відвідати цей же музей але за напрямом археології, який знаходиться в іншому місці. Крім того Бен схвально висловився відносно хостела, в якому я збирався ночувати.
Вже під'їжджаючи до Дубліна я зрозумів, що створювало специфічний запах довкола нас. Ксюша навіть озиралася навкруги у пошуках джерела... а "джерело" сиділо навпроти і блимало очима... Джерелом були бутерброди (хліб + смажені колбаски, щедро приправлені гірчицею) з мого рюкзака.
До речі, НЕ ВИКИДАЙТЕ КВИТКИ! Вихід з платформи відбувається через турнікети за допомогою квитка. В Кілларні, як я пам'ятаю, і вхід, і вихід з платформи ніяк не регулюються.
Прямо перед виходом зі станції Х'юстон трамвайна зупинка. Ксюша та Бен довго пояснювали на чому їхати, де виходити і як йти, оскільки через ремонтні роботи маршрути змінено. Але я слухав їх неуважно, до мене дійшло, що все... проект закінчився і ми всі розбіжимося (або вже розбіглися) по своїх містах.. З цих сумних думок мене вивели Бен з Ксюшею. До платформи під'їжджав трамвай, Ксюша швидко купили мені квиток і вони мене заштовхували в трамвай.
От так ми і розпрощалися..
В трамваї, в замкнутому просторі, без вітру і знову відчув аромати зі свого рюкзака і згадав, що не віддав бутерброди Бену та Ксюші :( Взагалі, дорога до хостелу проблем не викликала. Я хоч і слухав Бена в пів вуха, але GPS разом з картами вже вкотре мене не підвели.