Чорногорія 2015 - Будва

Дорога була спокійна і комфортна, але по одній смузі в кожен бік. Тож можуть створюватися тянучки.

Не знаю чого, але море викликає якість теплі почуття. Не знаю, чи так буде коли побачу океан, але от Которська бухта такого не викликала. Красива, незвична, з неймовірним освітленням, коли сідає і встає сонце - так. Але я розумів, що то не море... напевно це ще з дитинства... Я про це згадав, бо як раз, під'їжджаючи до Будви, відкривається чудовий краєвид на всю Будванську затоку.

На автовокзалі Будви я зрозумів, що те, що я бачив у Которі, не примха которців. Великі автовокзали у Чорногорії мають поділ на вокзал і перон. Квитки перевіряються на межі між ними, тож людей без квитків біля автобусів немає. Майте це на оці.

Виходячи вже з приміщення автовокзалу, мене налякав трохи голосний зойк. Аж то павич. Ресторан біля автовокзалу має невеличкий ZOO, в якому є і павичі... Ну, а як відомо, "співають" вони не дуже приємно.

Дорогу до Старого Міста Будви я знайшов по GPS, а от вже всередині знову почалися проблеми. Знову довго блукав... і якщо у випадку Котора я хоч записав собі досить приблизне місце розташування хотелу, то зараз у мене була тільки адреса. Я вже і на вивіски дивився, і почав запитувати у людей... Ніхто нічого точно не знав... І тільки в одній піцерії вийшло приблизно так:

-Вибачте, підкажіть, будь-ласка, може Ви знаєте, де знаходиться хостел..

-Фрідом!?

-Так!.... Я так бачу, що я не перший його шукаю...

І мені показали, ні... навіть не показали, а привели до хостелу. Як я вже потім дізнався, хостел раніше знаходився у іншому місці (біля автовокзалу) і поки що про хостел давав знати тільки аркуш паперу А4 на білих дверях, на якому невеликим шрифтом була написана назва хостелу та години роботи.

Але... я на місці! Так само як і хостел у Которі, цей мав декілька приміщень. Головне приміщення являло собою триповерховий будинок. На першому були маленький двір/тераса, ресепшен та кухня. На другому поверсі були 3 кімнати, душ/туалет та ВЕЛИКА вітальня. На третьому поверсі кімнати та душ/туалет. Тобто на відміну від хостелу в Которі душ/туалет не на кімнату, а на поверх. Про інші приміщення нічого сказати не можу, не був там, тільки бачив, що декого поселяли не в головному приміщені.

↑ вітальня на другому поверсі тераса на першому →

Особливістю ресепшена та кухні був досить низький одвірок. Хлопці сміялися, що це такий check in - стукнутися головою об нього :) Але я тільки заcheck out'івся і то легенько :) У хостела при поселені є free shot, тобто кухоль пива задарма, але оскільки я пиво не вживаю, я обмежився чаєм. Про всяк випадок, на ресепшен є ноут для туристів з інетом, свого часу він мені став в нагоді.

З тераси вхід до ресепшен зліва ↑ та на кухню справа →

Відбулося звичайне поселення. Сповістили, що крім знижки від The Balkan Backpacker, туристичний збір входить у вартість 0,8€ (дивно, бо в Которі мені казали 1€) проживання, ну і на додаток, запропонували дорм на 4-х, а не на 6-х за ту ж саму ціну... Круто! Показали хостел, проінформували про умови проживання та користування майном - нічого особливого: поважати інших, прибирати за собою, свої продукти в холодильнику помічати (для цього був маркер та малярна стрічка). Мені видали карти (географічні), коротко розповіли про цікаві місця та музеї Будви, я отримав ключі від кімнати та "сейфа" і мене провели до моєї кімнати.

В кімнаті було зайняті 2 ліжка (з чотирьох), на одному з них спала дівчина. Я вибрав собі ліжко... цього раз я вибрав нижнє. В Которі було не дуже зручно на верхньому, бо коли просто захочеться сісти, то треба залазити на верх. Поки заліз, то вже перехотілося сидіти. В Которі я просто сидів на підвіконні і читав... але затуляв собою світло всім іншим в кімнаті. А тут такою можливості не було - одне двоярусне ліжко було впритул до вікна.

Взагалі-то у Будві більшість днів відпочинок був досить одноманітний: магазин, готування їжі, неквапливі прогулянки набережною, релакс. Тож не все може бути за хронологією.

Але того дня, як і завжди на новому місці, я пішов досліджувати околиці, щоб дізнатися де супермаркет, пляж, як краще пройти до хостелу. По дорозі вперше у житті побачив зарослі... ні.. хащі квітучих кактусів :)

Розкажу трохи про Будву. Вона сповзає з гір до моря. Схили вкриті хвоєю, може тому багато хто порівнює Чорногорське узбережжя з південним узбережжям Криму. Досить багато нового житла і досить багато будується (хоча було і зупинене будівництво). Старі будівлі, хоча швидше стародавні - це Старе Місто. Будинків соціалістичних 50-60-70-х років я не бачив. Вздовж берега проходить набережна, яка проходить через кафе/бари/ресторани/торгові точки/розважальні заклади і т.і. В'їзді до набережної обмежено і якби не скутера, мотоцикли, а іноді авто, то можна сказати, що біля моря пішохідна зона.

Тут вже я відчув різницю з Котором. Російська мова чулася всюди. І чорногорці пропонували товари/послуги російською і російськомовних туристів було значно більше.

Між Старим містом та облаштованим пляжем знаходиться пристань, де стоїть величезна купа найрізноманітніших човнів. Можна замовити або оглядові екскурсії, або використати ними як морське таксі. Узбережжя має має досить багато пляжів, куди можна дістатися тільки морем.

Біля Старого Міста облаштована марина, яка заповнена яхтами по декілька мільйонів $ кожна. Я бачив і український прапор.

З іншого боку Старого Міста знаходиться місцевість Могрейн. Вона складається з двох пляжів та руїн фортеці Могрейн.

Коли повернувся в хостел, познайомився ще з сусідами: хлопець та дівчина... дівчина була дуже схожа на мою двоюрідну сестру. У мене така особливість пам'яті, що я запам'ятовую обличчя, міміку людей, а потім мозок на автоматі звертає на це увагу. Так і цього разу, обличчя, міміка були дуже схожими. Я потім навіть намагався дістати фото сестри, щоб просто продемонструвати цю схожість... але не встиг... вони виїхали... Отож, Барбара та Метью з Канади, просто подорожують Балканами. Барбара має дідуся з України, до речі, можливо, що все ж таки гени, хоча нас стільки несхожих українців. Барбару дуже цікавило, що означає "З Богом!", коли людина п'є горілку і що вживається частіше "З Богом!" чи "Будьмо!". Важко було пояснити... бо мова все ж таки змінюється, та й досвіду в мене малувато.

Дівчина, яку я бачив сплячою зранку, вже виїхала.

Далі все було за як завжди: приготування їжі, читання і все це під приємну музику з вітальні та веселий галас моїх сусідів.

Наступного дня у нас було поповнення - заїхало дві дівчини. Це я побачив, коли вже йшов на пляж. Пляж Могрейн... ну 5 хвилин максимум. Дорога на пляж проходить повз скелясті береги, а перехід з пляжу на пляж такими печерними переходами. Ну і звичайно "Балерина" або "Танцівниця" скульптора Gradimir Aleksić, напевне об'єкт, який найчастіше за все фотографують у Будві.

Будва, Старе Місто, острів Св.Ніколи, Танцівниця.

Людей на пляжі досить багато. Я пішов на другий, пляж який знаходиться далі з надією, що там буде менше людей - марно, а може ще більше, бо люди думали так само як і я. Піску на пляжі немає! То кам'яна крихта, а не пісок. Можливо на пляжі періодично завозять кам'яну крихту, щоб компенсувати пляж, який відвоювало море. Відносно чисто, але це тільки початок сезону, тож, що буде наприкінці - невідомо. На першому пляжі є туалет та душ. Крім того є атракціони: політ на парашуті за човном, водні мотоцикли і т.і.

Отож... водичка... Саме час сказати, що майже випадково я з собою узяв трубку та маску. Який я радий, що так сталося. Зайти у воду виявилося проблематично. Дно моря, на скільки я зрозумів - скельна порода на якій є шар кам'яної крихти і це все разом з камінням. І те, про що я вже писав... дуже чиста вода. Дня мене було важко спрогнозувати глибину для наступного кроку. Глибина могла змінюватися досить суттєво.. Крім того щось кололо в стопу... Коли вже я почав плисти, а не ступати, все стало на свої місця.

ВАУ!... Я плавав з аквалангом у Чорному морі.. і на жаль різниця між Чорним морем та Адріатичним істотна. І вода набагато чистіша... і в Адріатичному морі є життя! Досить багато риб різних видів та розмірів і не тільки риб... Так можна довго плавати і спостерігати за цим акваріумом, що відпочиваючи і роблять ну і я з ними. Сноркелінг - дуже популярна розвага.

Вже, коли виходив на берег, відчув, що боляче ступати... Сів подивитися на ступні, рваних ран немає. Але трохи боліло. Я ще декілька раз поплавав, відігріваючись на сонці після того. Зрозумів як заходити з мінімальними ушкодженнями - треба плисти як тільки з'явиться можливість, навіть коли глибина по коліно - плисти вже можна і ні на що не наступати.

Біля 12 я вирішив, що для першого разу достатньо і пішов додому. Йти було боляче.

Дома був вимушений робити собі операцію. Після душу, звісно. У підошві були якість... наче скалки, тільки від чого - не зрозуміло. Добре що ніж був при мені та щіпці для нігтів. Проблема у витяганні була в тому, що ці скалки дуже крихкі і щипчики просто кришили їх. Тож був змушений різати... Нічого страшного, як виявилося я досить товстошкірий і до крові не дійшов...

Що то було - я не знаю. Не каміння, бо занадто крихке і не може бути такого гострого каміння. Гострих коралів я там теж наче не бачив. Голки морського їжака... можливо, я не знаю які у них голки навпомацки, але у них голки по 5-6см. Тобто, якби я на нього наступив, то вся нога була б як подушечка для голок. Тож якщо це був морський їжак, то він сховався десь у тріщині або між камінням і я його тільки зачепив.

До чого це я все пишу... якщо у вас залишилися гумові капці з Єгипту або ще звідкись - беріть. У Чорногорії гумові капці коштують (коштували) по 8€.

Трохи пізніше підтягнулися дівчата. Я вже відпочивав бо трохи підгорів. Лежу читаю... і краєчком вуха чую знайому говірку... Підняв очі від книжки... прислухався...

- Дівчата, вибачте... а ви часом не з Суомі? А то мова щось знайома.

- Ви перша людина, яка впізнала фінську!

- Я був у Фінляндії..

- А де?

- Гельсінки, Еспоо... ну і звичайно Тампере..

- Тампере? Ми з Тампере!!!!!!

Ну... далі важко передати і пригадати, про що саме ми розмовляли, про що запитували один одного... емоцій було досить багато. Скажу тільки, що я ніжно закоханий в Тампере, мені дуже дуже сподобалося це місто. Можливо це тому, що це перше місто за кордоном, де я жив, а може тому Тампере це колиска Мумітроля, а може тому, що саме місто таке.... не знаю. Я сподіваюся, що якось я туди повернуся... Еххх....

Дівчат звали Іта та Хейні. Взагалі вони, якщо не перевернули моє світосприйняття, то суттєво на нього вплинули. Це саме дівчата. AFAIR, їм по 20 чи по 21... але виглядають вони на років 16-17... і вони подорожують самі... "Подорожують" - це не пакетний тур, а все самі, рюкзак на спину і пішов. Всі до цього спокійно ставляться, ніхто не сприймає це як щось незвичайне/надзвичайне. І їм самим не лячно подорожувати самим... Я вже мовчу про те, що вони у свої 20 вже добряче подивилися світ.

До вечора ще залишався час і я вирішив піти по музеям: Археологічний музей Будви та Цитадель. У Археологічному музеї мені чогось сказали, що я можу йти дивитися експозицію безкоштовно, хоча чому я так і не зрозумів. На відміну від морського музею у Которі, у цьому експонатів пов'язаних з морем не так багато, але є. Крім того досить багато посуду, монети, жіночі прикраси. Вразив один шолом у відносно чудовому стані, наче як реквізит з кіностудії.

Вхідний квиток до Цитаделі коштує 5€. Хоча і кажуть, що вхідний квиток тільки 2,5€, а за інші 2,5€ відвідувач отримує листівку, реально воно того не вартує. Цитадель - це декілька майданчиків з яких відкривається чудовий краєвид і які досить популярні для фотографування. Крім цього там є маленька кімнатка з корабельним знаряддям та декількома моделями човнів і "бібліотека". Бібліотека в дужках, бо це велика кімната з шафами, в яких знаходяться книжки і шкіряними кріслами. Все. Книжки ніхто не видає, мені здається, що і самому взяти якусь книжку неможливо. Тільки дивитися. Хоча краєвиди чудові - нема слів.

До речі, у хостелі мені на карті позначили виходи на стіну. Один з виходів повинен був бути саме біля Цитаделі. Так от, принаймні, коли я був, обидва виходи були закриті і той що біля Цитаделі, і той що біля воріт.

В хостелі, як і кожного вечора було весело :) Грала музика (як і завжди), купа молоді спілкувалися, сміялися, сперечалися, знайомилися, обмінювалися враженнями хто де був... Весело :)

Люди в хостелі були найрізноманітніші. Власник хостелу Нікола у минулому працював гідом, володіє російською в достатньому обсязі, грає на гітарі... Цікаво було споглядати за ним, як він чув, що хтось грає на гітарі у вітальні... зависає на хвилину, намагаючись розчути де грають і як, а потім витягує шию, щоб роздивитися, хто саме грає. :) На ресепшені був, коли я заселявся Момчило, незвичне для мене ім'я і я завжди хвилювався, що якось не так його вимовлю. Завжди радий допомогти і розповісти що де і як. Маша - у нас з нею було змагання, хто більше скаже "I'm sorry". Потім ще додався до персоналу хостела Люка (додаВСЯ... а не додаЛАСЯ). Була одна.... дивна пара, точніше я не знаю, чи були вони парою як пара чи просто як друзі... Хлопець з шаблонною поведінкою секс-меншин і дівчина. Висока і худа представниця негроїдної раси (здається коректно написав) з майже чорною шкірою, прокуреним голосом... досить відразлива, як на мій смак, між собою розмовляли французькою. Були ще хлопці з Англії, яких Нікала був змушений виселити через занадто веселу поведінку о 4 ранку. Була ще одна росіянка. А взагалі, французи, бельгійці, німці... вся Європа. :)

Мене порадувала пара з Швеції, здається. :) Хлопець і дівчина... Коли вони готували - то на кухню заходив весь хостел, такі аромати були. А одного разу відкриваю холодильник.. пакет з ім'ям, другий, третій пакет... лимон... на якому написано "SAM + TARA". От помітили свій продукт :)

Наступного дня я надумав піти до фортеці Могрейн. Моя карта на смартфоні показувала, що є дорога через пляж, але Момчило відмовив мене користуватися тією дорогою, за що я йому безмежно вдячний. Порадили вийти сходами на шосе і по шосе пройти до фортеці.

Збираючись в дорогу звернув увагу на те, що снідають Іта і Хейні. Мюслі + банан + молоко.. Замислився...

З дорогою проблем не було, сходи знайшлися, на шосе вийшов і пішов у бік фортеці. Поворот до фортеці майже біля в'їзду в тунель.

От тут мене чекало перше розчарування. У мене є позитивний досвід відвідування таких місць. Фортеця Петра біля Батумі мені дуже сподобалася. Все в зелені, чистенько, чудові краєвиди ну і атмосфера старовини... Тут дорога до фортеці Могрейн починалася зі стихійного звалища. І, як я побачив потім, сама фортеця в не кращому стані. Навколо фортеці хащі і сміттєві звалища. Тож добре, що не пішов через пляж. Фортеця має входи в підземні приміщення, але заходити туди нема ніякого бажання. По-перше, через бруд, по-друге, через залишки чиїхось спальних місць. Тобто фортецю, як я зрозумів, бомжі облаштували для своїх потреб. Якщо привести фортецю до ладу, то була б ще одна туристична цікавинка.

Краєвиди з руїн фортеці Могрейн

Цього вечора спробував меню дівчат. Смакота. Взагалі з того, що я помітив найбільш розповсюджена їжа в хостелах у тих, хто подорожує: мюслі або піца.

Ввечері з'ясувалося, що Барбара та Метью з'їхали... Можливо моя сестра втратила можливість познайомитися зі своєю родичкою з Канади... ех...

Наступного дня я хотів відвідати Светі-Стефан. Проглянув карту... і побачив, що набережна йде туди майже не перериваючись. Можна також проїхати автобусом Mediteran Express 2€. Їх кінцева на вулиці Mediteranska, там де дорога утворює великий розворот, відходять кожні 20 хвилин і їдуть вздовж берега через Бечічі, Рафайловичі, Пржно. Але ж я не шукаю легких шляхів :)

Тунель Будва - Бечічі

Тунель Рафайловичі - Пржно

Про дорогу розповідати фактично нема чого. Хіба що цікавими були переходи через гори у вигляді тунелів. У нас би сходи зробили би і все 300 сходинок вверх і стільки ж вниз - от гору і подолано... а тут довбали гору..

Свєті-Стефан

Будва, Старе Місто

Дорога проходить через готель Королівський. Рівень цін... Ну якщо зазвичай шезлонг на пляжі + парасолька 5€, то тут 75€. Але цікаво те, що територія готелю відкрита для всіх бажаючих, про пляж - не знаю, не звернув уваги, але людей майже не було...

До речі, розповім про пляжі, принаймні те, що я зрозумів. Біля кожного пляжу є плакат, на якому написано, що це за пляж, хто відповідальний за пляж, а також яке співвідношення повинно бути між людьми, які не користуються шезлонгами і тими, хто користується. Тобто не повинно бути такого, що місць на пляжі немає, бо все заставлено шезлонгами.

Светі Стефан виявився фешенебельним готелем, вхід в який просто так неможливий... Але можна пофоткати його зовні.

Свєті-Стефан

Крім того в цей час помітив незвичайну яхту, яка заходила в Будванську затоку. Знайомтесь - унікальне вітрильне судно - "Мальтійський сокіл".

Мальтійський сокіл

Назад вже прийшов трохи стомлений, тож активний відпочинок на сьогодні закінчився. Але тут мені кажуть, що завтра ввечері планується барбекю на острові Святого Ніколи. Тобто, ми пливемо на човнах, там відбувається романтична (ну або яка вже вийде) вечеря і потім назад після того, як сяде сонце. Саме барбекю входить у вартість... напої треба брати з собою. Якщо чесно, то вже не пам'ятаю оголошену вартість, здається 12€, але все одно вийшло дорожче.

Вже наступного дня зранку трохи повалявся на пляжі та поплавав. Потім у супермаркеті купив собі випивки на барбекю.

Всього на барбекю нас назбиралося здається 16 чоловік. Крім того разом з нами був сам Нікола, його чи то друг, чи то родич Андреа, який часто готував вечерю в хостелі для працівників хостел і мале створіння жіночої статі. Феа. З нами, чи то з Феа збиралася їхати ще Маша, але її останньої миті завернули, не знаю чому.

Я взяв з собою каремат, рюкзак та випивку. Сіли на човни та попливли. Ми пливли до усамітненого пляжу з зовнішнього боку острова.

Пристаємо... А берег кам'янистий, можна побити човна. Хвилі досить високі. На нашому човні за капітана був Андреа. Він вистрибнув з човна, тримав його і на безпечній відстані від каміння і щоб можна було вистрибнути.

Я дивлюся, що неглибоко - роздягатися нема сенсу. Вистрибую. Глибина виявилася більша ніж я бачив і ще ззаду мене наздоганяє хвиля... Прямо по моєму смартфону... Я витягаю його, вибігаю на берег - не працює. Витягнув батарею, витер як міг... але що ще можна зробити?! :( Моєму смутку не було краю - я вже звик користуватися смартом... у мене навіть годинника немає, я вже не кажу про карти, зв'язок, фотографії і т.і.

Висадка пройшла нормально, ну крім мене. Андреа з Нікола почали розпалювати багаття та готувати. Хлопці і дівчата грали в якісь ігри та веселилися. У мене ж не було настрою. Через деякий час до мене долучилася Феа.

Ну... скажу, що я був здивований на скільки смачне барбекю. Мені навіть кабачки сподобалися, хоча до цього я був байдужий до них, а тут лопав за обидві щоки і по поверненню додому почав готувати кабачки частіше.

Ну а з Феєю ми гралися години 3-4. Що ми тільки не робили... і особливі камінці збирали... і жабки я її вчив кидати, і просто камінці в море, оскільки їй звук "бульк" подобався більше ніж пускати жабки :)... і годували один одного. Я був задоволений, що взяв своє питво... бо, як з'ясувалося, крім пива нічого не було, то ж ми насолоджувалися соком ... Як ми провели стільки часу разом, хоча ми не розуміємо мову один одного - не розумію. Але було весело... Забігаючи вперед скажу, що був радий по приїзді додому знайти в рюкзаку камінець від Феі. :)

Ну і окремо треба сказати про захід сонця... красиво. На жаль сонце сідало не прямо у воду, а за гори, але все одно було дуже гарно.

Наше "таксі"

Після заходу сонця всі почали збиратися і вантажитися на човни. Тут мене здивувала та француженка, що викликала відразу, в той час, як усі почали сідати на човни, вона першою почала допомагати збирати кухонне приладдя та наше сміття... Як у Миронова було "Страшная з наружи, добрая внутри".

Energizer =)

Коли вже поверталися з острова... Я закутав Фею в довгий рушник, бо вона була мокра, а вже було холодно, а тим більше плисти морем. Феа, як і звичайна дитина, куняла всю дорогу у мене на руках... Всі в човні тихенько сміялися і робили фото/відео. Я ж намагався компенсувати хвилі, щоб її не хитало. Але на причалі у Будві у неї не було вибору, треба було прокидатися. Всі втомлені і задоволені пошкандибали по домівках...

В хостелі я розібрав телефон як міг... Але треба було розібрати його повністю. На жаль такої можливості у мене не було. То ж я залишив його без кришки та без акумулятора.

Наступний день був, напевне саме таким, яким і повинен бути тут. Релакс і нічого більше... Я гуляв набережною, засмагав, читав... Був засмучений сувенірними футболками з фото Путіна та написом "Самій вежливій человек на Земле". Але натрапив потім на кафешку, в якій лунала сальса... і вирішив, що все ж таки Чорногорія ще не до кінця пропаща :)

Не знаю чого, але я сподівався, що до хостелу прийде Андреа з Феєю. Андреа прийшов, але на жаль один. Я ще раз подякував йому за частування на острові. Коли ж мова зайшла про Фею та про її гіперактивність, Андреа зізнався, що довго чекав на відпочинок... і вчора йому вдалося трохи відпочити, бо зазвичай кожного дня з 7 до 23 "батарейка" у неї не сідає. :)

Розкажу про харчування в Будві. Я користувався, напевно, найбільшим супермаркетом в Будві - Мегамеркет та ринком поруч з ним, який зветься Zelena pijaca.

На базарі широкий вибір фруктів та овочів, м'яса та сиру, риби та морепродуктів. Я вперше відчув тут насичений аромат сушених білих грибів... неймовірно. Великий вибір домашніх вин та інших домашніх алкогольних напоїв. Ціни на фрукти приблизно такі самі як і в Которі. Персики вдавалося знайти по 1-1,5€, тому їх купував регулярно.

Супермаркет... Досить стандартний перелік товарів. Продукти я купував саме тут. Помітив і в Будві, і в Которі, що решту не дають... тобто якось округляють. Я навіть запитав у хостелі, подумав, може малі центи виводять з обігу. Ні.. просто ліньки возитися з дрібнотою. На овочах і фруктах цінники висять окремо. Якшо Ви знаєте, що kupus - це капуста, krastavac - огірок, lubenica - кавун, а breskva - персик, то все клас, але якщо ні, то бажано записати перед відвідуванням. Ну... Ba-na-na! всюди банана! :)

Те, що я купував і залишилися чеки:

Огірки 0,4€

Капуста 0,2€

Молоко 1€

Банани 1,1€

Мюслі (600гр) 2,75€

По морепродуктам, радив би прогулятися по-обіді по набережній. Біля станцій заправки човнів кожного дня привозять свіжу рибу з Тівата. Як я вже вище писав, Тіват не тільки аеропорт, а і порт, куди приходять риболовецькі човни, крім того у Тіваті є декілька рибних господарств. То ж найсвіжішу рибу можна знайти саме там.

Оскільки я зачепив тему їжі, то скажу ще про вино. Хоча для мене це більше як сувенір. Ще до поїздки я читав про чорногорське вино Vranac. Тому коли постало питання вина, я почав питати Нікола про вино. Ось що він порадив. Визнаним стандартом якості є чорногорське вино під TM 13 jul-Plantaže. Радив звернути увагу на вино Vranac - Pro Corde. Вино виготовляють зі свого однойменного сорту винограду Vranac, який розповсюджений на Балканах. Серія "Pro Corde" - для серця, на етикетці навіть є малюнок кардіограми серця. Коштувало мені 6,5€.

Додам, що на додачу купив дві пляшечки вина приблизно по 200гр. "Krstač" - виготовляється з старовинного одноіменного сорту винограду, який розповсюджений тільки в Сербії та Чорногорії. Скажу прямо - дуже кисле. Друге вино "Rose" - менш кисле. Я вибачаюсь за свою "всебічну характеристику" вин, але на більше не здатен, а може для комусь це допоможе вибрати...

Вже щоб закрити тему шопінгу про сувеніри. Майже всі сувеніри однакові у всіх, ціни відрізняються не суттєво. Тож шукати щось особливе, або ж задарма - марна справа. Хоча, якщо йти повз головне поштове відділення до пляжу, то зліва є місце, де сувеніри на 0,5-1€ дешевші. З того, що мені сподобалося: дитячі футболки з піратами-дітьми і у стилістиці Піратів Карибського моря написано "Пірати Адріатики". А так стандартний набір.

На наступний день я планував поїхати до Острогу... Туди я планував: автобусом до Подгориця, потягом з Подгориця до Острогу... пішки до самого монастиря. Назад: пішки назад на станцію, потягом до Подгориця і автобусом назад у Будву - нічого складного. Проблема була в тому, що у мене не було смартфону. Тож я був без зв'язку, хоча рідних вже сповістив, що втопив телефон і дзвонити не зможу, але головне - у мене не було годинника і будильника. Згідно з розкладом автобусів і потягів, вони частіше ходять зранку і ввечері. Вдень потягів взагалі не було. То ж мені треба було може й на перший автобус... а ще ж дорога до автостанції, бо саме звідти відправляються автобуси до Подгориця.

Хоча зупинюся більш докладно на дорозі. Багато оглядів в Internet(і) застарілі, бо розповідають про дорогу до Острогу з Подгориця по трасі Подгориця - Нікшич. Це досить довгий маршрут. Проблема у тому, що траса Подгориця - Нікшич знаходиться на одному березі/краю каньйону р.Зета, а Острог з іншого краю. Тож треба було їхати автобусами/авто до Богетічі, перебиратися на інший схил каньйону, а потім повертатися до Острогу. Декілька років назад у Чорногорії почали розвивати залізничний транспорт і почав ходити потяг Подгориця - Нікшич. Крім того, на скільки я зрозумів, була побудована/реконструйована (судячи з нового асфальту) траса Подгориця - Нікшич з іншого боку каньйону. То ж дістатися до Острогу стало легше. Я ж планував скористатися залізницею.

Тому я звернувся за допомогою, щоб мене збудили якомога раніше завтра зранку. Цієї ночі як раз у хостелі повинен був бути Андреа, він як виявилося досить різностороння людина... і шкіпер, і кухар та от ще й охоронець :)

Далі... Ніч... ранок... сніданок (персики)... автостанція... автобус... дорога. Між Будвою та Бечічі дорога повертає ліворуч і серпантином піднімається над всією Будванською затокою. Дуже красиво.. вся затока від Святого Стефана до Старого Міста Будви перед очима. На жаль можливості зробити нормальні фото я не мав.

Краєвид на Будванську затоку від Светі Стефана до Старого Міста Будви

Подгориця суттєво відрізняється від Котора та Будви. Місто виглядає більш індустріальним. Більшість будинків часів 60-70 років. Ну майже як у нас.

Залізничний вокзал знаходиться біля автовокзалу, що дуже зручно. Це стара споруда, дуже схожа на більшість вокзалів в Україні. Придбав квиток і побіг до потягу, який стояв на пероні. Біля перону були люди у формі, то я про всяк випадок перепитав у них, чи це потяг на Нікшич. І отримавши позитивну відповідь, зайняв місце.

Я не знаю чи всі, але ті потяги, якими користувався я - були новими, іспанськими CAF Civity Class 6111. Вхід після натиснення кнопки. Місця для велосипедів та візків. Ну тобто все цивільно. Повертаючись назад навіть, помітив у вагоні не штатну причеплену точку доступу, на жаль перевірити наявність WiFi можливості не було. У бік Нікшича колія одна. Тільки на станціях у потягів є можливість розминутися. Але чорногорці не звикли до потягів. У потязі, що я їхав було 3-4 вагона максимум. Вільних місць було повно, кожен міг сісти біля вікна. Це при тому, що вартість проїзду відносно невисока.

Трохи відволічуся. Я вже казав, що у цій подорожі, а може і не тільки у цій, у мене дуже багато асоціацій виникало... так от і з цим потягом. Він мені дуже нагадав мульфільм Хаяо Міядзакі "Віднесені привидами". Там є момент, коли Чіхіро їде у потязі разом з Безликим. Тихо, не чути стуку коліс, присутня якась неквапливість, спокій, за вікном відсутні промислові пейзажі...

Біля Острогу працівник залізниці попередив мене, що скоро моя станція. І от я на залізничній станції Острог. Треба сказати, що вийшов я один. Тобто не така популярна ця станція. Вона знаходиться на схилі каньйону. На станції пару лавок, незрозумілий будинок станції і все... Незрозумілий бо будівля досить велика... а каси для продажу квитків я так і не знайшов. Тільки туалет. Ще була реклама чи то кафе, чи то ресторану... але все зачинено.

Аж тут таксист. В монастир 8€. Але, треба віддати належне, коли дізнався, що не планую користуватися таксі показав дорогу до монастиря, бо я почав іти не в той бік. Я подякував і почимчикував в гору...

Спробую описати маршрут:

Вздовж колії, і переходимо їх..	...повертаємо наліво...	...нікуди не звертаємо...
...звіряємося з вказівниками..	...виходимо на грунтову дорогу...	...початок монастиря...

Знову вгору... Але схил був не такий крутий, як в Которі. Крім того стежка була захована від сонця деревами, то ж підйом був доволі комфортним. Крім того схил був так само як і в Которі насичений живністю. Якщо которську живність я ідентифікувати зміг через Internet, то Острозьку ... не впевнений. Можливо я двічі бачив безногу ящірку також відому як блавор. Але вони знову виявилися занадто швидкими для мене :(

Взагалі Острог складається з двох монастирів: нижнього та верхнього. Мене цікавив верхній монастир, який вбудований в гору.

Підходячи до нижнього монастиря, стало зрозуміло, що це саме чоловічий монастир. Жінок немає, працюють одні чоловіки. Оскільки Острог ще й туристична цікавинка, то монастирі не бідні і добре облаштовані.

Верхній монастир складається з двох церков: Хрестовоздвиженської та Введенської церков. Хрестовоздвиженська церква досить невелика в середині і здебільшого використовується як оглядовий майданчик на схили каньйону. Введенська церква взагалі являє собою приміщення приблизно 3x3. Саме в ній знаходяться мощі Василя Острозького, біля яких, я випадково і побував. Я не знав, що то за черга, а чого б не постояти в черзі?.. Ну а коли вже зрозумів, то виходити було пізно. Сказати, щоб я там щось відчув не можу... але ж я невіруючий.

Цікаво, що в російській Wikipeadia згадується, що своє ім'я Василь Острозький взяв на честь Костянтина Василя Острозького, знаного просвітителя, засновника Острозької Академії. Нікола, правда, з сумнівом сприйняв цю інформацію і обіцяв перевірити у першоджерелах. Не знаю, як там воно на справді було, але для мене це не дуже важливо...

На що хочу звернути увагу в монастирі.

- Вода. Як є бажання свяченої водички - беріть посуд, хоча там і так пляшку води давали, як бонус при купівлі у церковному магазині.

- Одяг. Одягайтесь відповідно до того місця, куди збираєтесь. Там є оголошення про те, який зовнішній вигляд є прийнятним (я не знав, що шорти теж не бажані).

- Час. Якщо є можливість, дуже раджу приїжджати зрання. Принаймні, коли я від'їжджав, черга у Введенську церкву була знааааачно довша (на фото її видно).

- Авто. Не впевнений, але на скільки я зрозумів, залишати авто біля верхнього монастиря не можна. Навіть організовані тури завозили туристів вверх до монастиря, залишали туристів і спускалися вниз на трасу. Тобто може доведеться спускатися (а може підніматися) до верхнього монастиря пішки. Хоча після Котору я вже бігав там досить спокійно.

Назад на станцію майже весь час біг, хоча фотоапарат тримав увімкненим і намагався бути готовим зробити фото, але марно, поховалися усі... воно й не дивно... таке слоненятко скаче з гори... %)

До станції дістався дуже швидко... якщо я не помилися, то десь за 20 хвилин (то я підгледів котра година у когось з туристів і подивився, котра година на станції), хоча не впевнений, що обидва годинника були справними.

У розкладі я так і не розібрався :( Але на станції було двоє людей, які на щось очікували, я надіявся, що на потяг... і не помилився. За 5-10 хвилин приїхав потяг і повіз назад до Подгориця.

Треба сказати, що квитка назад у мене не було. А я не знав, як тут працюють контролери і кондуктори... То ж трохи подіставав кондукторів своїм бажанням сплатити за проїзд. Проїзд, оплачений у поїзді, коштує дорожче ніж той, що оплачений на вокзалі 2€ проти 1,8€.

Їду у поїзді... проїжджаємо села... все красиво зелене... ідилія.. Аж тут я помічаю, що позаду поїзда по каньйону стіною йде туман/хмара. От так ми і тікали від нього... Як у Стівена Кінга :)

Женеться поки я в потязі..

Наздогнав вже в автобусі..

В Подгориця вискочив з поїзда і вскочив у автобус, який поїхав майже зразу. Під час цієї поїздки я вперше бачив у Чорногорії повний автобус. У Цетинє навіть не всіх бажаючих забрали. Коли проїжджали хребет перед Будванською затокою туман/хмара нас все ж таки наздогнали... Це досить сюрреалістично їхати в хмарі... таке враження, що туман рухається...перекочується по камінню... і повзе за тобою... Брррр... Як забути Стівена Кінга?

Ну... а в Будві вже сипонув дощ... а може і злива. Бо рясна.. але не тривала. У приміщені вокзалу чекати довелося не довго. А потім по калюжам почапав у хостел.

Треба сказати, що особливо зекономити мені, не вдалося:

- Автобус Будва - Подгориця 6€

- Поїзд Подгориця - Острог 1,8€

- Поїзд Острог - Подгориця 2€

- Автобус Подгориця - Будва 5,5€

Сумарно 15,3€. В той час як екскурсія з Будви Острог - Цетинє - 17€.

Не дивлячись на фінансовий бік подорожі, вважаю свою поїздку у Острог вдалою. Головне - що потрапив у хвилю і ніде не чекав на транспорт (10 хвилин потяг - не вважаю за очікування). Цікаво, неймовірні краєвиди, живність. Тепер ще б потрапити до нашого Острога :D

До речі, напишу інші екскурсійні ціни у Будві:

Каньйони Чорногорії - 25€

Екскурсія до Албанії (безвізова) - 25€

Екскурсія до Боснії та Герцеговини (безвізова) - 45€

Острог - Ценинє - 17€

Круїз по Скадарському озеру - 18€

Рафтінг - 55€

Міні Монтенегро тур (Ценинє, Боко-Которська бухта) - 23€

Екскурсія до Бару та Улцинь - 23€

Екскурсія морем по Боко-Которській бухті (до Тівата автобусом, далі на катері) - 20€

Можна побачити, що вартість екскурсій менша ніж у Которі, принаймні рафтінг 55€ проти 74€, Острог 17€ проти 25€ (з сайту хостела Old Town Hostel). Чи стосується це всіх екскурсій - стверджувати не можу, але тенденція така спостерігається.

Це вже був останній вечір у хостелі. Збиратися було сумно. Хоча люди, з якими познайомився, вже виїхали, але все одно відчуття великої сім'ї не зникало. У Которі такого відчуття у мене не виникало. Може далося в знаки те, що у Будві, на відміну від Котора, я був ближче до вітальні/офісу і більше спілкувався з гостями і хазяями хостелу, а може дався в знаки просто час перебування у хостелі... не знаю. Але в останній вечір я проводив майстер-клас на кухні, показував, як я готую свій салат з огірків та капусти :) Люка був задоволений майстер-класом, але вніс свої корективи до рецепту :)

Наступного дня, чомусь так само як і в Которі, з хостелу виїжджало багато людей.... а зі слів Ніколи, багато і заїжджало. Я зібрав речі, залишив зібраний рюкзак на рецепшен і пішов гуляти вздовж набережної, зайшов до танцівниці, в супермаркеті купив на дорогу попоїсти. І так непомітно минула перша половина дня.
Повернувся до хостелу попрощався з усіма... і з сумом пішов до автостанції... Купив квиток, кинув рюкзак у багажне відділення і сів читати.