Прокинувшись досить рано (чому не знаю, бо заснув десь о півночі), почав роздивлятися. Внизу спала сім’я (чоловік, дружина і мала дитина) і навпроти мене хлопець, який майже зразу зійшов з поїзда. Потихеньку всі почалися вставати, бо перед Тбілісі є два великих міста – Горі та Мцхета. Познайомилися з сусідами, порозмовляли, вони запрошували в гості, коли ще буду в Кутаїсі. Прощалися і записували телефони на сходах вагона в Мцхеті
На вокзалі Тбілісі відразу здивувала велика кількість військових. Я думав, що це якось пов’язано з НАТО, але підтвердження цьому не знайшов. Хлопців у військовому я бачив на протязі всього ранку. Не дивлячись на ранню годину (прибуття 6:35), біля вокзалу вже було повно таксистів, але я йшов до метро. В метро Тбілісі оплата проводиться безконтактною карткою (коштує 2 ларі), яку можна повернути (для цього треба зберегти чек та мати паспорт). Проїзд 1 ларі.
Площа Свободи. Над будинком мерії (сакребуло) височіє Мати Картлі.
Мій хостел знаходився біля Площі Свободи (станція метро називається так само). Як я вже раніше писав, приїхав я рано, а з урахуванням того, як пізно встають грузини, - дуже рано. Навкруги нікого тільки поодинокі прибиральники метуть вулиці. З’явилося бажання зайти в туалет, а тут якраз бачу підземний перехід з написами «Туалет», «Бизнес центр» і т.і. Спустився... я був вражений.
Звичайний київський підземний перехід з торговими точками збоку, тільки стеля низька (2м максимум) і перехід вузенький. Щоб зайти в «магазин» треба пригинатися і я не впевнений чи можна стояти прямо в такому «магазині». В одному з таких «магазинів» і був туалет, але платний, а з огляду на ранній час, був зачинений.... "БІЗНЕСЦЕНТР"...
Посидів трохи на площі, користуючись шаровим WiFi та пішов шукати хостел. Трохи поблукав старенькими вуличками, нанюхався свіжоспеченого хліба, але хостел знайшов. Постояв, подумав, чи варто будити... Та й пішов назад на площу, щоб посидіти в інеті. По дорозі зустрів підозрілу людину... З рюкзаком, зовні не грузин, йде у бік, звідки йду я. Тут вже досвід мені підказав, що це напевне такий самий турист в той самий хостел. Я був правий. Тож будив всіх не я, а він.
Нас впустили, ми розбудили, якщо не всіх, то принаймні адміністратора. Ми піднялися до хостелу. Всі ще спали. Адміністратор почала приводити хостел у належний стан, кава і т.і.
Відійду від хронології, бо запам’ятав ім’я адміністратора я вже тоді, коли від’їжджав (це моя проблема – погана пам’ять на імена). Адміністратора звати Тасо. По-грузинські скорочений варіант від АнасТАС(О)ія, сказати, що я був вражений від такого варіанту цього імені – нічого не сказати. Настя і Тасо – обидва форми створені одним іменем, але зовсім різні. Може тому зразу запам’ятав це ім’я після цього пояснення.
Повертаюся до хронології. Я не зразу звернув на це увагу. З Тасо розмовляла одна дівчина англійською. Як я зрозумів, вона була з Англії, а судячи з футболки (напис, на скільки я пам’ятаю, SKY DIVER) – вони займалися чимось екстремальним в Казбегі (район біля Казбеку) на парашутах. Одна з дівчат невдало приземлилася і на момент розмови, знаходилася в лікарні Тбілісі. Проблема була в тому, що у них були квитки на літак до Туреччини на першу годину дня. І от Тасо, як людина яка володіє грузинською, обдзвонювала лікарні, аеропорти, авіакомпанії та посольства, щоб з’ясувати, чи можна транспортувати хвору у такому стані. Апогеєм цієї розмови був вік дівчини, яка в лікарні, чи то 17 чи то 18 років.
Коли Тасо більш менш звільнилася, я запитав у неї про Тбілісі, визначні місця і т.і. Кинув речі, взяв все, що може знадобитися і пішов гуляти.
Карту Тбілісі приводити не буду, бо, на відміну від Кутаїсі, Тбілісі має впорядковані туристичні довідники з картами. Наприклад, один з них In Your Pocket.
Тбілісі розташоване між гір, вздовж русла річки Кури (грузинською Мткварі). Хостел знаходиться в історичному центрі Тбілісі і все цікаве було поруч, тому я і не користувався громадським транспортом у Тбілісі. Історична части Тбілісі з півдня підперезана горами, які утворюють майже прямий кут. З одного боку на горі Таборі сучасний бізнес центр/резиденція Бидзина Григорьевич Иванишвили (засновник партії Грузинская мечта — Демократическая Грузия, зараз представник цієї партії – президент Грузії.) з іншого боку на горі Мтацмінда – парк розваг.
Закуток історичної частини Тбілісі. Мати Картлі. Нарікала.
У туристичному довіднику я прочитав, що там є якась стежка/алея, що можна зайти на одну гору, а з іншою спуститися, але Тасо сказала, що навряд чи і що доведеться спускатися.
План був таким: піднятися до центру розваг Мтацмінда, погуляти там, спуститися, до проспекту Шота Руставеллі, зайти поїсти у Дім Хінкалі, потім до Площі Незалежності і до Мосту Дружби, перейти на інший бік Кури, піднятися по канатній дорозі до Замку Нарікала та Матері Картлі і потім відпочивати.
То ж я купив трохи фруктів на дорогу і пішов до фунікулера. Виявилося, що для всіх атракціонів Мтацмінда потрібна картка, з якої і будуть списуватися всі кошти. Картка коштує, здається, 2 ларі, проїзд фунікулером в один бік – 1 ларі.
На верху чудовий оглядовий майданчик. Якщо хтось зголоднів, то можна було там і поїсти, споглядаючи на Тбілісі.
Авлабарська резиденція, "Труби", Міст Миру, Сіонський Кафедральний собор
В парку ситуація схожа на парк в Кутаїсі, багато атракціонів закрито, людей майже нема. Але самих атракціонів значно більше. Я хотів потрапити на оглядове колесо і хвилювався, чи працює воно, бо людей мало. Воно працювало.
На касі вийшов кумедний діалог. Переді мною була сім’я, російськомовних (хоча в Грузії я, напевне, теж був "російськомовним"). Я чув їх розмову не з початку.
-... Вы так хорошо разговариваете по-русски, подскажите, пожалуйста, как проехать к Еревану? – дівчина на касі в ступорі...
-Ээээ.... Не знаю, не смогу помочь.
-Жаль... – і сім’я відходить.
Підхожу я і питаю:
- Вы так хорошо разговариваете по-русски :) Можно купить у Вас билетик на колесо обозрения?
- Не ну Вы слышали... русский язык и Ереван? Какая связь? Я что на армянку похожа? Нет, Вы скажите, похожа?
-Нет нет, что Вы... (хоча, чесно кажучи, я погано розрізняю людей за національностями).
Це мені нагадало анекдот:
Машина на великій швидкості врізається в хату, так що проломила стіну. На печі в хаті сидить бабця і лускає насіння. З машина виглядає водій:
- Як проїхати до Конотопа?
- От так через кухню і чеши..
Повертаючись до оглядового колеса - я не задоволений ним. Для мене було цікаво подивитися на історичну частину Тбілісі з висоти, але всю панораму закривала телевежа. Крім того, на висоті сильні вітри, які задували в кабіну... Але все одно, як на мене - варто покататися.
Після парку розваг, не знаю навіщо... купив лаваш... поки його з’їв, то зрозумів, що В Дім Хінкалі можна не заходити. Тож пішов до Мосту Дружби. Йшов повз Сіонський Кафедральний собор, який виходить на набережну Кури.
Сіонський Кафедральний собор
Хочу ще розповісти про те, на що звернув увагу по дорозі.
По-перше, в Тбілісі досить багато жебраків – міцні чоловіки. У нас зазвичай старі/немічні/каліки/п'яниці, а там звернув увагу, що міцні чоловіки. Жінок не бачив.
По-друге, дуже мало блондинів/блондинок. Тому кожна білявка опиняється в центрі уваги. Зразу з'являються люди, які нею захоплюються, і ті для кого вона як кістка в горлі. Яка ситуація з хлопцями – не скажу, не звертав уваги.
По-третє, по Тбілісі (та й в Батумі) досить багато питних фонтанчиків і ними користуються, якщо не всі, то дуже багато людей.
По-четверте, був здивований, побачивши богданчики у якості автобусів у Тбілісі.
Як на мене, то Міст Миру – тільки як прикраса, бо він не функціональній. Міст вузенький, він не вирішує питання сполучення між берегами, бо з одного боку мосту парк Ріке, а з іншого - нічого, точніше стіна. Зате поліції на мосту повно. Але з боку виглядає цікаво. До речі, я не знаю, як приймається рішення про будову тих чи інших будівель в Грузії, але такий футуристичний/космічний дизайн дуже популярний останнім часом.
Міст Миру
Проходячи через парк Ріке до канатної дороги, я зтикнувся.... Ні ви не повірите... зі Свідками Ієгови. Вони, як завжди, хотіли поговорити, але довгої бесіди у нас не вийшло.
Канатна дорога побудована у 2012. Цей вид транспорту був досить розповсюджений під час радянської влади, але після аварії у 1990-му їх почали закривати і в 2010 закрилася остання канатна дорога.
Піднятися до фортеці Нарікала коштує 1,5 ліра – спуститися 0,5 ларі. Для оплати підходять проїзні в метро. Підйом м’який, відкривається чудовий вид на Міст Дружби, пам’ятник Вахтангу Гаргосалі (цар Іберії 5ст.н.е.) на коні та Успенську церкву.
Хтось поцілив у Нарікалу з гармати.
На верху добряче побігав. І біля Матері Картлі і в самій фортеці Нарікала лазив. Краєвиди чудові. Вперше бачив галявину квітучих кактусів! :) Нажаль, крім кактусів на галявині ще були купи сміття :( Повертався так само канатною дорогою, потім через Міст Дружби. Вирішив йти назад через вулицю Пушкіна, яка виходить до Площі незалежності.
"Ліхтарник" на вул.Бараташвілі (скульптор Іраклій Тсуладзе)
Тут згадав, що всі радять, відвідати кафе/ресторан (а правильно «духан») «Рача». Шукав я його, шукав. Так і не знайшов. Наступного разу може відвідаю. Зайшов в інше кафе. Замовив не пробу декілька хінкалі... сиджу чекаю... і тут за стіною починають співати. Коли я заходив, я бачив, що там сидять поважні чоловіки, за святковим столом. Але так співати... Мені дуже сподобалося. Я скажу, що в Грузії багато чув грузинської музики по радіо – голова починала боліти. А тут... неперевершено.. Я навіть офіціантці сказав, що красиво співають, за що вона подякувала.
Вже наїдений та стомлений прийшов до хостелу. Тут вже збиралися всі мої сусіди. Я прийняв душ і розслабився. Роздивлявся все у хостелі.
Про хостел розкажу трохи повніше, бо це таке, досить атмосферне місце. Фото хостелу можна подивитися на їх сторінці Як я вже казав, він знаходиться в Старому Тбілісі. Хостел має свій вхід в будинок і на першому поверсі є місце, де можна залишити велосипеди, якщо є. Сходи ведуть на другий поверх, де знаходиться сам хостел. На другому поверсі купа чобіт, кросівок та кед. З того, що я бачив, хостел має: 2 дорма, 1 вітальня, 1 кухня, 1 приватна кімната та 2 душа/туалета.
Їдальня/кухня
|
Дорм
|
Дорм – це кімната, де спить багато людей, досить часто ліжка дво(три)ярусні. В цьому хостелі були двоярусні ліжка, я спав на другому поверсі (ліжко №7). На першому поверсі було місце дівчини, але я її бачив тільки зранку першого дня.
В хостелі багато картин. Я вже потім зрозумів звідки прийшло натхнення на художника .. з Індії. Один куточок мов цілий склад музичних інструментів з усього світу. Ще цікавою мені здалася.... я б сказав, інтернаціональна книжкова шафа, де кожен може залишити книжку зі своєї країни. Були книжки англійською, французькою, хінді, навіть японською. :)
Читав книжку Lonely Planet про Грузію. Хлопці і дівчата купили пляшку вина, сиділи на балконі, дивилися/слухали музику з youtube та спілкувалися. Розповідали цікаве як зі своїх подорожей так і про свої країни вцілому. Нажаль я зрозумів, що моя англійська занадто слаба, щоб приймати участь в обговореннях, тому здебільшого слухав і тільки деколи вставляв свої 5 копійок.
Час спливав. Наступний день я планував виїхати з Тбілісі і поїхати в Горі, а звідти далі по Грузії. Розповів про свої плани у Вардзії Тасо і запитав, що вона може сказати? Тасо сказала, що я не встигну виїхати з Вардзії того ж дня і зразу ж запропонувала контакти в Вардзії, де можна зупинитися. Потім я зрозумів, що на протязі подорожей бувають люди які суттєво впливають на подорож, чи то з позитивом чи ні, але без них подорож була б зовсім іншою. От Тасо як раз була такою людиною в цій подорожі.
План подорожі вже був більш менш зрозумілим. 1 ніч в Тбілісі, 1 ніч в Вардзії, далі Батумі і остання ніч Кутаїсі. Я вже почав бронювати місце в Батумі. Але щось не виходило у мене, Internet якось погано працював. І тут знову Тасо запропонувала допомогу :) Тож я зразу забронював собі місце і в Батумі. В Вардзії це був «Котедж Володі», а Батумі D'Vine Hostel.
Я зразу запакував свої речі, віддав картку в парк Мтацмінда у фонд хостелу, нажаль не було з собою книжок українською в бібліотеку і ліг спати. Все ж таки це перша ніч у ліжку була. Але не вдала, бо вночі трохи змерз. Виявилося, що коли всі лягали, то вікна і балконі двері залишили відкритими.
Зранку після водних процедур, після прощання з Тасо і з тими, хто не спав, закинув рюкзак на спину і поїхав на автовокзал Дідубе. На вокзалі повернув картку тбіліському метрополітену і отримав назад свої 2 ларі.